На освітянській ниві «проросла» парадоксальна ситуація: шкільна мережа рік у рік скорочується, а педагогів хронічно бракує. Гострий дефіцит, зокрема, вчителів фізкультури. А їх, між іншим, готують у п’яти вищих спеціалізованих навчальних закладах і майже в чотирьох десятках інших ВНЗ. І йдуть випускники куди завгодно — тільки не в школи, де і платять мізер, і житла нема, і соціальних пільг обмаль.

Педагоги навчати хочуть, але не в школі

Про цю та інші проблеми кадрового забезпечення розповідає директор Інституту фізичного виховання та спорту Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова доктор педагогічних наук професор Олексій Тимошенко (на знімку).

— Олексію Валерійовичу, зробіть, будь ласка, екскурс у минуле: з чого починалося фізичне виховання у нашій республіці.

— Слід зазначити, що існуюча схема є правонаступницею системи, народженої у 20—30-х роках минулого століття. На той час суспільству потрібні були фізично і духовно стійкі люди. Тому ввели обов’язкові уроки фізичної культури, започаткували комплекс ГПО (Готовий до праці та оборони), добровільні спортивні товариства, ДТСААФ тощо. На думку багатьох спеціалістів, наша система фізичного виховання була кращою у світі. Доказ цього — численні переконливі перемоги радянських спортсменів на чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх. Отже, раніше метою було формування людини, готової до праці та оборони, а сьогодні пріоритетною є оздоровча спрямованість, оскільки здорова людина — основа здорової нації.

— За даними Кабінету Міністрів, з 2001 року кількість педагогічних працівників у державі скоротилася на 60 тисяч (12%), стрімко зростає кількість педагогів, що мають вік понад 55 років.

— Це призвело до погіршення ситуації у сфері фізичної культури та зниження її освітньої, оздоровчої та виховної ролі. У більшості ВНЗ, які випускають шкільних педагогів, не завжди рівень їх підготовки відповідає вимогам сьогодення і задовольняє суспільство. Причина — не всі заклади мають достатню спортивно-матеріальну базу і необхідну кількість професорсько-викладацького складу.

— Що ж, на вашу думку, необхідно зробити?

— По-перше, розумно враховувати особливості Європейської системи професійної підготовки, яка базується на кредитно-модульній схемі.

По-друге, використовувати новітні технології. У 2009 році прийнято навчальні програми для учнів 5—9 класів, а в 2010-му — для учнів старшої школи, які передбачають вибір тих чи інших видів спорту з урахуванням спортивно-матеріальної бази навчального закладу, спеціалізації вчителя, фізкультурно-спортивні інтереси учнів, кліматично-географічні особливості регіону та національні традиції. Поки що складно говорити про результати експерименту. Але плюси очевидні: школа має можливість самостійно формувати змістове наповнення предмету «Фізична культура».

Вважаю, треба збільшити кількість уроків фізкультури до трьох годин на тиждень, а їхню тривалість — до 90 хвилин.

На жаль, прийняття програм і підвищення ефективності підготовки кадрів не зможе докорінно змінити стан шкільної фізичної культури, надто ставлення дітей та батьків до уроків. Спостерігається стійка тенденція: дорослі разом з чадами відвідують фітнес-клуби, аквацентри та інші комерційні фізкультурно-оздоровчі клуби, а в школу несуть медичні довідки, що звільняють дитину від занять фізичними вправами. Причини? Небажання підлітків займатися пропонованими вчителем видами рухової активності, одноманітність уроків, пов’язана з низькою кваліфікацією та мотивацією наставників, а також погана спортивно-матеріальна база шкіл, яка в десятки разів гірша, ніж за кордоном. Тільки за достатньої кількості спортивних споруд, обладнання та інвентарю можна замінити уроки фізкультури секційними заняттями за інтересами. Уявіть п’ятитисячне селище, в якому є ігрова зала розміром 20 на 40 метрів з трибуною, така ж зала без трибуни і в школі спортзал 20 на 40. Це я бачив у Португалії.

— Хто ваші студенти і як вони працевлаштовуються після завершення навчання?

— Почну з того, що конкурс у нас п’ять-сім осіб на місце, що, погодьтеся, свідчить про популярність професії. Але мушу констатувати: 85 відсотків першокурсників бачать себе в школі вчителем, а на випуску їх значно менше. Щороку ми розподіляємо в середньому 75 дипломників, які сумлінно їдуть за місцем направлення, але в подальшому ми не в змозі відслідковувати їхню долю. Знаю з досвіду, що багато наших випускників з часом ідуть із школи через відомі вам негаразди соціального плану. А готує інститут учителів фізкультури, тренерів-викладачів, фахівців фізичної реабілітації. Усі вони отримують додаткову спеціалізацію.

— Олексію Валерійовичу, як ви ставитесь до ідеї чиновників відмінити оцінювання на уроках фізичної культури, скасувати контрольні нормативи?

— Урок — це передусім навчально-виховний процес, завданням якого є формування спеціальних знань, рухових умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті. Тому оцінювання цих умінь та знань конче необхідне. Воно дає можливість вчителю управляти процесом, здійснювати педагогічний контроль і вносити відповідні корективи. До того ж, на нашу думку, відміна оцінювання істотно знизить мотивацію школярів до відвідування уроків та дискредитує фізкультуру як навчальний предмет.

У 2008-му міністерство ліквідувало нормативи на швидкість і витривалість. Мотив — збереження здоров’я учнів на заняттях з фізичної культури. Однак, на превеликий жаль, і після цього трапляються смертельні випадки в ЗОШ. На наш погляд, заборонами не виправити тривожну ситуацію.

Педагогічний контроль досягнень учнів з витривалості можна замінити різними функціональними пробами, що визначають фізичну працездатність, стан серцево-судинної системи. Ці методики цілком доступні будь-якому наставнику і дають змогу за короткий час отримати інформацію про можливості дитини.

— Чимало школярів входять до так званої спеціальної медичної групи. Хто повинен займатися з ними?

— З дітьми з ослабленим здоров’ям повинні працювати фахівці з фізичної реабілітації, яких ми і готуємо. Але назвіть бодай один заклад, де передбачена ставка такого спеціаліста. Тому реабілітолог веде уроки фізкультури...

— Державною програмою передбачено забезпечити школи підручниками з фізичної культури...

— Але реально цей пункт не виконано, хоча ці посібники внесені до обов’язкового комплекту навчальної літератури для одинадцятирічки. «З метою економії коштів державного бюджету» ще у 2005 році міністерством була дана команда навіть не замовляти підручники з фізичної культури. У результаті готові до друку унікальні роботи наших авторів зняли з фінансування.

Сподіваюсь, ситуація зміниться на краще, адже сам міністр Дмитро Табачник недавно закликав працівників галузі «докласти максимум зусиль для підвищення серед дітей і молоді рівня фізичного здоров’я... та популяризації здорового способу життя».

Фото надане університетом.

Під час занять у спортивному комплексі.