Цього року Донецький національний академічний театр опери та балету імені Солов’яненка змінив традицію відкривати новий сезон фестивалем балету — заради проведення VІІІ Міжнародного фестивалю оперного мистецтва «Золота корона». Головний диригент Донецької опери Василь Василенко має талант об’єднувати творчі особистості. Географія учасників фестивалю — від Сеула до Львова, від Москви до Одеси.
Жертвенна Аїда та ліричний Калаф
Донеччани змогли почути вже знайомих та улюблених Мікі Морі (Японія) та Юрія Нечаєва (Большой театр, Росія). Японська співачка, яка торік вразила публіку емоційно-вишуканим виконанням партії Чіо-Чіо-Сан в опері Пуччіні «Мадам Баттерфляй», цього разу зворушила прихильників, вийшовши на сцену в партії Аїди в однойменній опері Верді. У виконанні тендітної Морі Аїда — мужня і духовно сильна героїня, яка не вагається, жертвуючи життям заради кохання. «Зірковий» рівень вистави підкреслила участь у ній Олексія Репчинського із Одеської національної опери (Радамес) та росіянки Людмили Шемчук (Амнеріс).
Відкриттям для донецької публіки став соліст із Південної Кореї Лі Б’юнг Сам. «У Донецьку я вперше, але з маестро Василенком уже знайомий за гастролями в Іспанії, — розповів гість. — Був дуже задоволений, що зустрів українського диригента, обізнаного з італійською оперною музикою. Мені було легко, зручно й приємно працювати з маестро. Відтоді в нас склалася творча дружба, і ми домовилися про мій приїзд сюди. Крім того, я багато чув про Вадима Писарєва (художнього керівника Донецької опери. — Авт.). Також знаю, що ще одна велика зірка — Прокоф’єв — був народжений на цій землі».
Соліст із Кореї, який виконав партію Калафа в опері Пуччіні «Турандот» — останній прем’єрі донеччан, — розповів, що на батьківщині викладає у католицькому університеті, який має музичний і балетний коледжі. Гість запропонував, щоб юні таланти з України їхали до Кореї, обіцяв їм підтримку, оплату проживання і стипендію. Не забуває про «малу батьківщину» і уродженець Антрацита Луганської області, нині російський артист Юрій Нечаєв, він радо погодився виступити на фестивалі в Донецьку, хоча має щільний гастрольний графік.
Із особливим настроєм на фестивалі чекали на оперу «Ріголетто» Верді. Сусанна Чахоян із Національної опери України (вона й Ігор Борко виконали головні партії) запропонувала присвятити цю виставу пам’яті своєї наставниці Євгенії Мірошниченко, якій цього року виповнилося б 80. Євгенія Мірошниченко була людиною, яка боролася за «нову» оперу. Її статус дозволяв бути вхожою до найвищих кабінетів. На жаль, нині українська влада не дуже прихильна до оперного мистецтва, що вважається елітарним.
«Назвіть хоч одного такого чиновника!»
За часи незалежності в Україні так і не сформувалося покоління обізнаних меломанів. «Треба нам підтягувати людей до того рівня, щоб вони розуміли, що йдуть до опери, — каже Ігор Борко. — Навіть стиль вбрання, що одразу впадає в очі. За кордоном ніколи не почуєш у залі дзвінків мобільних телефонів, а якщо таке станеться, то його власника негайно попросять вийти. Ось цього нам треба прагнути, залучати людей до високого мистецтва. Бо хіба можна тепер побачити по телевізору оперу чи балет? Хіба що по каналу «Культура» о третій ночі. Колись Анатолій Мокренко згадував: «Голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Підгорний прилітав до Києва на «Запорожця за Дунаєм» після засідання Політбюро, слухав — і відлітав. Назвіть мені сьогодні хоч би ще одного такого чиновника!»
Окрасою фестивалю стала участь у ньому Шевченківського лауреата Юрія Луціва зі Львова. Учень Луціва Василь Василенко назвав його «музичним гетьманом України». Адже в мистецтві ця людина-легенда вже 60 років. «Його знає весь світ, але на фестивалі в Донецьку маестро вперше», — підкреслив Василенко. Львівський диригент зізнався, що в шахтарській столиці таки бував двічі, хоч і давно. Тож його приїзд на «Золоту корону» став знаковим для творчих стосунків «Схід—Захід».
Юрій Луців розповів, що покладає надії на популяризацію жанру опери серед молоді. «Мені довелося їздити по світу. Коли виступаєш із симфонічним оркестром і оголошують виставу чи концерт для молоді, приходить дуже багато добре підготовленої публіки. В нас теж у радянські часи організовували походи учнів до театру. Там школярі залишалися без нагляду і... Обгортки від цукерок у залі, навіть в оркестрову яму вони летіли! Чи потрібне таке «виховання»? Вони не розуміють, чого туди ходять. Молоді, що ходять на концерти в Америці, Канаді, Німеччині, Італії, знають, чому прийшли, їх підготували, і таке ставлення — від покоління до покоління».
Дороге задоволення
Зусилля Донецького оперного театру, який проводить такі масштабні фестивалі, варті високої оцінки. Можливо, років за десять до храму мистецтва приходитимуть підготовлені слухачі, які уважно стежитимуть за партитурою, як, приміром, італійські меломани.
«Опера — жанр, який не кожен може собі дозволити. Бо якщо симфонічне чи ораторіальне мистецтво — це до ста осіб, то опера — щонайменше 300, а разом із цехами — до тисячі дотягає, — пояснює Юрій Луців. — Але наявність оперного театру визначає рівень культури міста, країни, людей. Тому що тільки на грунті високої культури може розвиватися суспільство. Переконаний, що справа — в людях. Якщо вони ініціюють якісь творчі проекти — це дає результат. Такий приклад для мене — фестиваль «Золота корона». Дуже радий, що Василь Василенко, хоч би де працював, уміє дати колосальний поштовх. Завжди знаходить однодумців — і творчих, і адміністративних».
...Василь Василенко процитував Тосканіні: «У мистецтві немає кінця, є лише початок». У планах колективу — ще один великий міжнародний проект: постановка опери Вагнера «Летючий голландець». Спільна українсько-німецька робота присвячена 200-річчю з дня народження композитора. Для постановки до Донецька запрошена відомий німецький режисер Мара Курочка. Уперше в Україні опера Вагнера виконуватиметься за оригінальними партитурами та мовою оригіналу.
На знімку:  Сусанна Чахоян обговорювала із Вадимом Писарєвим творчі плани.
Фото автора.