Із досьє «Голосу України»

Іван Коршинський — незаперечний моральний авторитет. Він із когорти інтелігентів-закарпатців старшого покоління, які й досі активно впливають на суспільні процеси, бо таке їхнє кредо патріотів, бо, живучи на своїй рідній землі, але за іноземних режимів, усі сили віддавали за те, щоб  Україна постала як незалежна соборна держава.

Відомий лікар-хірург, знаний науковець-медик, доцент Ужгородського національного університету, заслужений лікар України, а ще він — відомий громадський діяч, депутат Верховної Ради України  другого скликання й воднораз багаторічний в’язень сталінсько-беріївських концтаборів, а нині — керівник Закарпатської крайової організації політв’язнів і репресованих.

Зробленого ним у житті вистачило б на кількох успішних людей. Уже в десятирічному віці в школі рідного села очолював «вовченят» — майбутніх пластунів. Вважав себе переконаним українцем ще з 30-х років минулого століття — величних і трагічних часів Карпатської України, коли наш край після демократичної Чехословаччини був окупований угорсько-фашистським режимом Міклоша Горті. У другій половині 40-х — першій половині 50-х років зазнав нелюдських знущань та поневірянь по сталінсько-беріївських таборах за свої політичні погляди. Однак попри все вистояв. Людина з когорти мужніх, цілеспрямованих патріотів, він ніколи нічого не чинив усупереч власному сумлінню.

Про нього написано багато. Він і сам написав чимало: і про своїх побратимів, і про пережите, і про день нинішній нашої держави, і про своє бачення майбутнього України, бо за її волю поклав на вівтар, кажучи образно, свою долю.

Серед його щирих друзів — відомі, знані в Україні та за її межами видатні особистості. Але Іван Коршинський — взірець скромності й доброти. Інформаційний випуск-презентація депутатської групи Верховної Ради України «Конституційний центр» не випадково дав йому об’єктивну й точну характеристику: «Його доля подібна до долі тих, хто постраждав від попередньої політичної системи. Але він не зачерствів душею, захоплює своєю м’якістю і людяністю. В’язниця, як водиться, вбиває в людині все людяне, робить її жорстокою. В Івана Юрійовича все навпаки. Він один з небагатьох, від кого струменіє любов і добро. Може просто підійти, нічого не кажучи, до людини, і їй одразу стане легше. Стільки в ньому позитивної енергії. Такі люди роблять світ добрішим, чистішим, вони окраса нашого суспільства!»

Сходження на свою Говерлу

Народився Іван Коршинський 5 червня 1928 року в селі Буштино Тячівського району в працьовитій родині. Сумлінно навчався в народній школі, де в місцевому осередку молодіжної організації «Пласт» зародилася у нього нев’януча любов до рідного краю, до України.

Підлітком вступив до Хустської гімназії, де з 1940 року розгорнула підпільну діяльність молодіжна організація «Юнацтво ОУН».

За неповні три роки радянської влади на Закарпатті Івана Коршинського двічі заарештовували органи НКВС та МДБ за участь у національно-визвольному русі та за «український буржуазний націоналізм». Уперше — в липні 1945 року в селі Буштино з відправкою до Хуста й Ужгорода. Але слідство не могло довести його вини, незважаючи на жахливі знущання, і через дев’ять тижнів змушене було звільнити. Під час слідства від нього вимагали визнати, що він є націоналістом, учасником національно-визвольної боротьби за незалежну Україну, яка тоді мала місце в його рідному Тячівському районі.

Удруге Іван Коршинський був заарештований уже просто в аудиторії 14 жовтня 1948 року, будучи студентом другого курсу медичного факультету Ужгородського державного університету.

Із Львівського пересильного пункту Іван Коршинський потрапив у табір особливого режиму «Спаськ» Карагандинської області Казахстану, названий в’язнями «Долиною смерті». Тут провів понад шість років, про що правдиво розповів у спогадах «Мої табірні університети».

У 1955 році Іван Коршинський був звільнений з табору (умовно-достроково).

Після третього курсу Вітебського медичного інституту з Івана Коршинського було знято судимість, і йому, нарешті, вдалося перевестися до Ужгородського університету, який закінчив 1961 року. За рекомендацією знаменитого хірурга, професора Олександра Фединця, вступив до аспірантури. У 1967 році захистив дисертацію, а через два роки — доцент кафедри. Працює старшим науковим співробітником.

За час роботи в університеті на його рахунку — тисячі хірургічних операцій, понад 100 наукових праць, більш як 20 років відповідав за хірургічну службу найбільшого в Україні сільського Тячівського району, консультував санітарно-авіаційну службу області, удостоєний звання «Заслужений лікар  України».

У 1994 році Івана  Коршинського обрано  депутатом Верховної Ради. Спочатку працював заступником голови Комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, а потім і очолив його.

Реабілітовано Івана   Коршинського у 1991 році.

З початку заснування Закарпатської крайової організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих у 1992 році він — заступник голови, а у 2004-му очолив її.

Іван Юрійович — прекрасний сім’янин. Разом з дружиною Марією Іванівною виховали трьох доньок, з яких Маріанна — лікар, доктор медичних наук, професор, Анжеліка — композитор і співачка, Наталка — хімік. Разом зі своїми чоловіками вони подарували батькам вісьмох онуків та онучок.

Підготував Василь НИТКА.

Ужгород.

Фото з архіву Івана Коршинського.