Добрий урожай — ще не свідчення вдалої зернової політики
На одній із нарад, куди Президент запросив очільників областей, Хмельниччині перепало на горіхи. Зокрема, було сказано, що в краї у засіки регіонального резерву не заготовлено жодної тонни зерна. Така ситуація могла б справді стривожити, адже добре відомо: немає запасів — ціни одразу скачуть догори. Але буквально наступного дня після сказаного голова Хмельницької облдержадміністрації Василь Ядуха впевнено повідомив, що названий факт — помилковий. Навпаки, область зуміла виростити не тільки один з найбільших за останні роки хлібний урожай, а й успішно запаслась зерном.
Дефіцит відміняється
Звідки з’явилась така прикра помилка, тепер сказати важко. Дехто навіть вбачає в ній своєрідні політичні ігри. Мовляв, саме так хотіли «підставити» в очах Президента область, котра насправді тішиться нинішнім урожаєм. У господарствах зібрано понад 1,7 мільйона тонн зернових і зернобобових. Найбільша гордість — озима пшениця, загальний вал якої перевищив мільйон тонн, і це на триста тисяч більше, ніж торік. Та й урожайність не підвела: показник обігнав минулорічні цифри аж на 12 центнерів з гектара і сягнув 47,3 центнера. Тож говорити про недобір, а тим паче дефіцит хліба — абсурд.
— Ще на початку серпня до регіональних ресурсів було закуплено 110 тисяч тонн збіжжя, — розповів Василь Ядуха. — Це традиційна цифра для області. В середньому на рік у нас припадає близько ста кілограмів на людину, і цього цілком достатньо, щоб забезпечити стабільний резерв зерна та борошна на весь рік.
За всіма цими цифрами має стояти одне — стабільність цін на хліб та борошно. Справді, за середньоукраїнських цін на кілограм житнього та пшеничного хліба відповідно у 3,73 та 3,78 гривні Хмельниччина може протиставити нижчі — у 3,44 та 3,61 гривні за кілограм. І якщо обласна статистика все-таки фіксує подорожчання хлібобулочних виробів протягом останніх місяців, то пов’язане воно не так з подорожчанням сировини, як зі збільшенням виробничих витрат.
Свої заслуги влада вбачає насамперед у тому, що зуміла все-таки, як мовиться, всіх мобілізувати та організувати ударну роботу. Що ж, не варто відкидати і ці чинники, якщо вони справді допомагають справі. Але не слід забувати, що урожай піднімали саме хліборобські руки. І дуже часто їм доводилось розраховувати лише на власну силу, а не на будь-яку підтримку зі сторони.
Маємо те, що маємо
Не так стратегічні плани та розрахунки, як своя тактика допомагала багатьом. І фермерське господарство «Кунчанський», що у Теофіпольскому районі, яскравий тому приклад. Щоб показати, як треба організовувати роботу, сюди зібрали хліборобів з усієї області.
Свої 1,2 тисячі гектарів господарство обробляє чотирма старенькими комбайнами. На жаль, заробити самотужки на нову техніку чи взяти доступний кредит на таку покупку воно не в силі. Тому тактичні розрахунки його керівник Володимир Пицюк будує саме так, щоб максимально ефективно використати те, що має. Для цього і підбирали такі сорти пшениці, щоб дозрівали вони з різницею майже в тиждень. Й дали вони по 71 — 73 центнери з гектара, і якби все це підійшло до збирання в один день, без втрат не обійшлося б. Свої комбайни просто не впоралися б із таким навантаженням. А позичати у когось — треба платити.
Так само добирали й горох. І хоч вродив він непогано, проте від сорту, що дозріває разом з пшеницею, вже наступного року вирішили відмовитись — під час жнив все разом не охопити.
Як тільки зібрали зернові, поля одразу засіяли гірчицею. Великі компанії, що обробляють десятки тисяч гектарів, вже давно відмовились від такої практики, бо мають фінансовий потенціал, аби заплатити за хімічні добрива. Фермер же мусить економити кожну копійку. До того ж і своя земля йому не байдужа — зелена маса, яку дасть гірчиця, підтримає родючість грунтів.
Подібні невеликі хазяйства не можуть дозволити собі жодних прорахунків, бо тільки схибив, дивись, дуже швидко опинишся не з прибутками, а з боргами. Загалом Теофіпольський район, завдячуючи досвіду і старанням керівників господарств, чи не найдовше в області протримався без заїжджих інвесторів. І нині у районі зібрано близько 92 тисяч тонн зернових за середньої врожайності майже у п’ятдесят центнерів з гектара.
Але, схоже, що самотужки втримувати такі позиції окремим господарствам надалі буде все важче і важче. Що дивуватись, якщо навіть найсильніші з них вже потроху почали шукати партнерства із агрохолдингами. А що говорити про ті, що мають тисячу-дві гектарів в обробітку? Тут навіть на дуже добре розрахованій тактиці не виживеш.
Свою ціну відстояти важко
Пригадується, як ледь не з десяток років тому керівник господарства, Герой України із того самого Теофіпольського району Василь Петринюк завів мову про те, щоб створити на рівні області асоціацію зерновиробників, котра б могла протистояти не тільки монополістам-трейдерам, а й не завжди продуманій зерновій політиці країни. Бо цілком очевидно, хоча б скільки вели мову про те, що на світових ринках не вистачає продовольчого зерна, і Україна мала б використовувати цей чинник з величезною користю для себе, жодному фермеру чи невеликому господарству навряд чи вдасться самотужки пробитись до цього ринку. Тож саме хліборобська асоціація мала б відстоювати інтереси аграріїв, не підкорятись чужим умовам, а встановлювати свої ціни.
Та всі ці далекоглядні стратегічні проекти так і залишились невтіленими. І там, де якраз і мала би показати свою активність та дієздатність влада (будь-яка, без жодних політичних кольорів), по-справжньому впливаючи на зростання аграрних здобутків, її твердої руки і волі не було помітно.
Тепер в області розробляється новий п’ятирічний план розвитку аграрного сектору, котрий, зокрема, передбачає створення в регіоні самодостатнього агропромислового комплексу. Ідея виглядає приблизно так:
урожайність має зростати ще більшими темпами, вал зернових перейти за двохмільйонну позначку, та й, зрештою, всі галузі крокуватимуть уперед тільки з постійними прибавками.
Прекрасні плани, бо в цьому перспектива не тільки окремо взятої області, а й всієї нашої держави. Але як їх здійснити? На місцевому рівні дають, начебто, і правильні відповіді та рекомендації: інтенсивні технології, високоякісне насіння, достатній рівень добрив, належний запас пестицидів та гербіцидів... І тут нічого заперечити.
Але хіба хліборобам та гречкосіям із багатолітнім досвідом вже давно не відомі усі ці складові успіху? Вони чекають зовсім іншого: умов і можливостей, коли всі перераховані складові стануть доступними для кожного — від орендаря з сотнею тисяч гектарів до фермера, що сіє на кількох сотках.
Найправильніша стратегія у цій справі, яку і має забезпечити влада, — надійність і стабільність. Насамперед у цінах. А цього якраз і немає. І які б чудові плани не писали на місцях, гарантувати ціновий спокій в окремо взятому, навіть дуже успішному аграрному регіоні, офіційним папірцям не під силу.
До прикладу одна промовиста деталь. У червні середня ціна на зернові та зернобобові в області досягла свого цьогорічного максимуму — 1676 гривень за тонну. Аграрії розраховували і на більше, бо собівартість багатьох культур зросла порівняно з минулим роком. Але й це був доволі оптимістичний початок жнив. Зате наступних два місяці ціни почали падати, і вже в серпні наблизилися до мінімальних показників — 1515 гривень за тонну. А що далі? Скільки коштуватимуть колосові? Що платитимуть за кукурудзу? Чи виправдає надії на добрі заробітки цьогорічна гречка? Хто може відповісти?
Хоч як крути, а свою цінову тактику мусить розробляти кожен, хто зібрав урожай. І якщо при виборі сівозміни та догляді за рослинами допомагають агрономічні знання та досвід, то у фінансово-цінових справах — жодної правдивої теорії поки що немає.
Хмельницька область.
