Ціни цьогоріч на квасолю сформувалися надто низькі. Заготівельники беруть її по п’ять—шість гривень за кілограм. Торік платили по сім—вісім, але за таку ж кількість бобових можна було придбати літр бензину чи олії. Сьогодні за пальне треба віддати вдвічі більше, а за олію — і всі три кіло.
До того ж підприємці вимагають довідку-підтвердження, що господарі виростили квасолю на своїх городах. Її видають у місцевій раді, але якось лячно: чи, бува, таким чином мене не «працевлаштують» на власному городі. Заготівельники ж пояснюють, що документ потрібний для експорту бобових без проблем (буцімто до Польщі), тоді накинуть ще гривню. Нам, здавачам квасолі, скаржаться, що не мають збуту. Але ж не приймали б масово цей товар упродовж цілого року. Скільки-то треба старенькій пенсіонерці натрудитися, щоб зібрати клунок квасольки та принести заготівельникам з надією виручити якусь копійчину (а саме така категорія населення є основним постачальником бобових).
Я ще працездатного віку, та робити нема, ось і покладаю всю надію на присадибну ділянку. Навесні насаджу-насію всього, щоб для власних потреб вистачило та заробіток якийсь мати. Орієнтуєшся ж як: на що був попит торік. А працювати не лінуюся: від весни й до осені чи не щодня ходжу за кілька кілометрів на город, щоб усе було доглянуте. А квасолю не поспішаю здавати, може, ціни зростуть. Хоч надія на це невелика, бо майже всі господарі в наших краях її вирощують, тож товару буде чимало.
Городенка
Івано-Франківської області.
