Про це розповідають представники районних управлінь соціального захисту та місцевої влади. На практиці створення єдиного реєстру внутрішньо переміщених осіб, передбаченого двома постановами Кабміну — № 505 та №509, пробуксовує. Причин тут декілька — і брак інформації, і досить скромний обсяг обіцяної адресної допомоги, й відсутність можливості (або бажання) виконати всі умови, необхідні для її призначення.

Наприклад, щоб отримати від держави кошти на оренду житла, працездатні переселенці мають розірвати трудові угоди з підприємствами в зоні АТО та працевлаштуватися за місцем фактичного перебування. Відповідна вимога міститься у постанові Кабміну № 509 «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

Але як це зробити? Повертатись у зону АТО і піддавати себе смертельному ризику, щоб звільнитися й забрати трудову книжку, безглуздо. Надіслати заяву про звільнення практично неможливо, адже на не підконтрольних українській владі територіях не працюють відділення Укрпошти та офіси її приватних конкурентів.

На сайті Державного центру зайнятості розміщено роз’яснення: «Якщо ви не змогли припинити трудові відносини або інший вид зайнятості і ваша трудова книжка знаходиться у роботодавця, необхідно звернутися до нього із заявою про звільнення та проханням вислати трудову поштою разом з наказом про звільнення. Якщо підприємство тимчасово не працює або ліквідоване, в центрі зайнятості вам допоможуть скласти позовну заяву для звернення до суду з метою одностороннього припинення трудових відносин». Виходить, задля отримання допомоги доведеться витратити чимало часу ще й на судову тяганину...

Тим часом урядовці наголошують: компенсацію на оренду житла отримають тільки ті особи, які зареєстровані у центрах зайнятості.

— Для цього все одно необхідно мати трудову книжку, — розповідає директор Ізюмського міськрайонного центру зайнятості, що на Харківщині, В’ячеслав Іванов. — Хоча працевлаштуватися можна й без неї — наприклад, на умовах цивільно-правової угоди. Ми консультуємо всіх, хто приходить до центру зайнятості, навіть якщо він тут не зареєстрований і не має необхідних документів. В усіх наших центрах є єдина загальноукраїнська база вакансій. Уся інформація — у вільному доступі. Тобто хто хоче знайти роботу, той її отримає. Ось наразі у нашому Куп’янську рибна компанія набирає працівників, проводить презентації, розповідає про умови праці. Інша річ, що зарплатня там стартує від двох тисяч гривень. А для шахтарів зі сходу, які мали щомісяця по 10 тисяч, це просто мізер.

Якщо працездатні переміщені особи хочуть претендувати на державну допомогу на оренду житла, вони мають протягом двох місяців влаштуватися на роботу. Інакше допомогу зменшать удвічі (до 221 гривні на місяць). Якщо не влаштуються й після цього — її взагалі скасують. Водночас в Ізюмському районі зареєстровано 2,5 тисячі власних безробітних, тож перспективи для приїжджих досить туманні. «Працювати у нас особливо нема де», — констатує голова РДА Любов Шамрай.

Попри те що в районі спостерігаються реверсні потоки біженців — люди повертаються до своїх домівок на охопленому війною сході, загальна кількість вимушених переселенців не зменшується. «Одні поверталися у визволений Слов’янськ і Краматорськ, але на їхнє місце прибувають інші — з окупованих Макіївки, Горлівки, Донецька, Луганська», — розповідає голова Ізюмської райдержадміністрації.

За час АТО до місцевого центру зайнятості звернулося лише 70 осіб, хоча офіційно зареєстрованих переселенців там 900, а незареєстрованих — набагато більше.

Самодостатні люди, яким не потрібна соціальна допомога, до держави не звертаються. Найменше хочуть «засвітитися» в офіційних реєстрах молоді кремезні чоловіки, які, попри оголошене перемир’я, побоюються чергової хвилі мобілізації.

Для багатьох переселенців перспектива отримати допомогу на оренду житла та сплату комунальних послуг є привабливою, проте навіть заради цього люди не погоджуються розкривати свою приватну інформацію — приміром, про наявне майно (квартири чи будинки). Це теж гальмує створення Єдиної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються.

— Ми дали відповідне доручення сільським радам, проте не можу сказати, що цей процес проходить легко, — розповідає Любов Шамрай. — По-перше, там досить об’ємна і детальна анкета, а по-друге, біженці — це люди, які отримали величезний стрес, не всі з них довіряють владі і не всі погоджуються розповідати про себе, — пояснює вона.

Та невблаганне наближення опалювального сезону спонукатиме людей облишити свої страхи і забобони. «Уряд дуже вчасно передбачив адресну допомогу на оренду житла та сплату «комуналки», — каже вона. — В нашому районі є біженці, які безплатно живуть у приватному будинку відпочинку — з доброї волі власника. Проте не виключено, що за опалення він попросить їх заплатити, адже витрати будуть чималі. Так само господарі виставлених на продаж приватних будинків, які тимчасово надали у розпорядження переселенців, просять сплатити за спожиту електроенергію. Якщо опалення в будинку електричне, рахунки будуть не копійчані». До речі, право отримати таку допомогу мають навіть ті переселенці, які мешкають у родичів і в принципі на оренду та «комуналку» не витрачаються.