Індустріальна міць Запоріжжя базується насамперед на підприємствах металургійного комплексу. Але вже не витримує жодної критики вкрай застаріла технологія термообробки металевого листа, яка, наприклад, використовується на ВАТ «Запоріжсталь» та на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча.
Проектна потужність цих підприємств відповідно три і шість мільйонів металопрокату на рік. Для термічної обробки металевого листа на так званих «ковпакових» стендах (наприклад, на «Запоріжсталі» їх 273) використовують природний газ. Відомо, що тільки чверть цього газу нагріває метал, а все решта йде на «розігрів» навколишнього повітря. Тим часом у світовій металургії вже давно використовують технологію нагріву металу з допомогою струму високої частоти. Це дає змогу поліпшувати не лише екологічні, а й економічні параметри виробництва. Адже під час спалювання одного кубометра газу згорає п’ять кубометрів кисню. Останнього, додамо, дуже не вистачає жителям індустріальних центрів. Проте є проблема нічної незавантаженості електроенергетичних потужностей. Для споживачів нині навіть діє знижений нічний тариф. Одне слово, ось вони — всі вигоди на руках! Але...
До слова сказати, в листопаді минулого року в Запоріжжі проходив ІV міжнародний інвестиційний форум. У кулуарах вдалося поспілкуватися із заступником губернатора Челябінської області Росії Юрієм Кльоповим, котрий має великий досвід роботи в металургії. Буваючи на підприємствах Челябінської області, я особисто бачив, як там активно ведуться роботи із відпалювання рулонної сталі струмом високої частоти, а також індукційним струмом. Юрій Володимирович повідомив, що у них уже з’явилися обнадійливі результати. До того ж у Росії вже пішли далі: виходячи з розмірів рулону листової сталі, там визначилися, коли застосовувати струм високої частоти, а коли — індукційний.
До речі, свого часу в Україні і, зокрема, в Запоріжжі такі роботи велися під керівництвом уже нині покійного професора Юрія Шульте. Для реалізації спільної програми наукових досліджень наші провідні фахівці, пам’ятається, навіть відряджалися до США. Однак далі справа не пішла — після розпаду СРСР гроші на дослідження цього напряму науки просто не виділяли. А за рубежем, де вже пішли вперед, за просто так технологію, хай уже й трохи «з бородою», ніхто не дасть.
І ще про одне: за великим рахунком, технологія прокатування листа на виробництві «Запоріжсталь» практично не змінилась із часів Древнього Риму. Щоправда, тоді лист «катали» кувалдами раби, а тепер прокатують валки з допомогою електроприводу...
Хоча не можна сказати, що і в металургії загалом, і на тій-таки «Запоріжсталі» нічого не робиться. На комбінаті, зокрема, розпочато підготовку до реконструкції аглофабрики — а саме вона сьогодні є одним із забруднювачів повітря. Хоча, на моє переконання, основні забруднювачі тут — ті-таки виробництва чавуну і сталі. І, на жаль, ситуація з цього питання свого часу не лише не поліпшилася, а навіть погіршилися. Сталося це в епоху впровадження дешевого тоді газу замість вугілля Як з’ясувалося, газ у домнах згорає не повністю, до того ж створює багато дуже шкідливих хімічних сполук. І ось нині можна із задоволенням зазначити, що на доменному виробництві ВАТ «Запоріжсталь» почали замінювати газ вугіллям. Тепер замість блакитного палива під тиском «задувають» вугільний пил. Імовірно, що вирішення цього питання зрушило з місця після критичної публікації в «Голосі України» (№99 за 2007 рік).
А стосовно виробництва сталі, то на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча є помітні зміни. Зокрема, морально і фізично застарілі мартени тут замінили на більш сучасні конверторні сталеплавильні печі. Встановлено тут і чотири машини безперервного розливу сталі (МБРС), до речі, виробництва машинобудівного вітчизняного «Азовмашу». Унаслідок цих заходів викиди в атмосферне повітря від комбінату імені Ілліча зменшилися майже в 2,5 разу. А на «Запоріжсталі» перемін у цьому плані після 2007 року не помітно. Адже цех із МБРС для сучасного безперервного виготовлення стального листа перетворився на «довгобуд» ще в далекому 1985 році.
Можливо, що вже ця публікація в «Голосі України» сприятиме розв’язанню на підприємстві проблеми добудови цеху машин безперервного розливу сталі — не лише актуального в плані екології, а й вигідного в плані економіки. Те саме можна сказати про заміну морально застарілих ще з 1913 (!) року мартенів на конвертори, а також розв’язання проблеми, з якої ми починали розмову, — здійснення нагріву металевого листа на «ковпакових» стендах не природним газом, а індукційним струмом чи струмом високої частоти. Як це робиться тепер у всіх економічно розвинутих країнах світу.
Едуард ПОГРІБНИЙ,керівник групи «Український автолист», заступник голови комітету екології і надзвичайних ситуацій Громадської ради при Запорізькому міськвиконкомі.
