Чергову гірку пігулку, навіть не поморщившись, проковтнули у відомстві Дмитра Табачника. Маю на увазі критичний репортаж «Фізкультурні забави» («Голос України» за 23.09.2011), на який не відреагували ні чиновники, ні педагоги. Щоправда, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти галузевого міністерства Олег Єресько повідомив редакцію, що оскільки питання організації навчального процесу в ЗОШ — компетенція місцевих органів управління освіти, статтю направлено до Київської міськдержадміністрації. Там, мабуть, уважно вивчають передову технологію проведення уроків фізвиховання в згаданих в репортажі ліцеї та школі й готують циркуляр з впровадження безцінного «досвіду». Але досі клерки не інформували нас про це.

Не думаю, що причина того — скромність автора, котрий не назвав адреси шкіл, де вчителі вельми недбало ставляться до виконання своїх обов’язків. Заклади можна легко пізнати, що підтвердив уважний читач Борис: «Мій балкон на десятому поверсі виходить на території тих самих ліцею та одинадцятирічки. Часом неприємно дивитися, як так звані педагоги, пенсіонерка й молода (є кому в кого вчитися!) ляси точать, а діти покинуті напризволяще».

Власне, на цьому й акцентувалася журналістська увага. І наша мета — не покарання недбайливих учителів, а обговорення проблеми, яким має бути урок фізкультури. 

Свою думку, вважаю, міг висловити й пан Єресько, котрий відфутболив редакційний запит мовчунам зі столичного управління освіти та науки. Певне, не справа генерала обговорювати незначну операцію під назвою «Урок фізкультури в школі»? Але він, до речі, дискутував з розробниками навчальних програм початкової школи про ідею відмовитися від оцінювання на уроках фізкультури й основ здоров’я! Більшість колег, стверджує, підтримали цю геніально-абсурдну думку. Але ж тема оцінювання також вдало вписується в канву пропонованого для полеміки питання про фізвиховання загалом. Утім, я, можливо, ломлюся у відчинені ворота й проблеми немає? Усіх влаштовує стан здоров’я учнів і те, як вони одинадцять шкільних років його зміцнюють, нарощуючи м’язи? Аж ніяк.

Народний депутат України Ігор Шаров недавно звернувся до очільника уряду із запитом про необхідність вдосконалення системи медобслуговування дітей і підлітків і кардинальної зміни процесу фізичного виховання. Це тривожить не тільки народного обранця і його колег. Але, на жаль, є й носії іншої, протилежної, точки зору. «Чи потрібна взагалі фізкультура в школі, якщо вона проводиться так, як ви описали у своєму репортажі?» — запитав мене телефоном племінник Руслан з Одеси.

Свого часу великий Василь Сухомлинський казав: «Спорт стає засобом виховання тоді, коли він — улюблене заняття кожного». У своєму репортажі я згадував старшокласника, для якого уроки були надто нудні. Щоб «підкачати» себе, він і його однокласники активно займаються в ДЮСШ. Хто боротьбою, хто штангою, хто метанням списа. У школі на «фізрі» вони дурня валяють і відпочивають, як зізналися.

У Бердянську (Запорізька область) знайомий учитель не став висловлюватися з порушеної теми. «Поспілкуйтесь із сином, він не менше за мене знає».

— Якби тато не працював учителем, я б на уроки фізкультури не ходив, — зізнався Сашко. — Пробіглися, руками помахали, м’яча поганяли — таке й у дворі з дитинства робимо. 

А де КУЛЬТУРА уроку? Де технологія, методика? Де, нарешті, логіка занять? 

Повторювати дурні вправи під «раз-два» — примітивно й нецікаво, а іншого більшість учителів і не пропонують. Головне, чого немає на уроках — мотивації для занять. Ні для учнів, ні для наставників. Виконую бездарні «команди» лише з поваги до батька. Він, до слова, тренує мене з п’яти років...

Сашко не тільки фізично міцний хлопець — він і теоретично неабияк «підкований». Готується вступати до інституту фізкультури. Для нього не буде проблемою розв’язання тестових завдань з фізкультури в одинадцятому класі. Але навіть він здивований, навіщо випускникові знати, на якій висоті вішається волейбольна сітка, скільки років гандболу, в якому місті відбулася ХХХ Олімпіада, як називається спосіб гальмування на лижах тощо. Звичайно, діти зазубрять відповіді, але чи зміцнить це їх здоров’я, чи стануть вони сильніші?

«А що робитимуть на підсумковій атестації мій син і його товариші, які на уроках листя збирають?» — запитує у листі киянин С. К-ко. Його обурюють побори в школі й при цьому жахливий стан спортзалу (Голосіївський район). «Вікна побиті, ремонт не робився три роки, а стадіон — посміховище. Про яку фізкультуру можна говорити?».

І чи потрібна вона, повторюсь, взагалі така, як є?

Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.