Чому Генпрокуратура ігнорує Конституцію, закони та рішення судів?

У парламенті зареєстровано проект постанови «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань вивчення ситуації, що склалася у відносинах між Генеральною прокуратурою України та Федерацією професійних спілок України щодо статусу майна, що перебуває у власності федерації». Підставою для цього стало подання Генпрокуратурою України великої кількості судових позовів про визнання державною власністю майна, що належить Федерації профспілок України. Зокрема, станом на кінець вересня цього року до суб’єктів господарювання ФПУ подано 166 позовів, у 120 з яких йдеться про повернення державного майна, що начебто було незаконно відчужене профспілками, та ще у 46 позовах йдеться про земельні ділянки загальною площею 42 гектари. При цьому всі ці позови базуються на тому, що ФПУ без згоди Фонду держмайна начебто не мала права відчужувати будь-яке майно. Вважаю, що Тимчасова слідча комісія Верховної Ради проаналізує та дасть належну оцінку цим діям прокуратури, котрі грунтуються на явно помилковому твердженні, що майно Федерації профспілок України є державною власністю.

Прагнучи домогтися свого, Генпрокуратура йде на порушення Конвенції Міжнародної організації праці, Конституції та законів України, ігнорує рішення судів та вдається до грубого захоплення приміщення Федерації профспілок України. Саме цим, а не справжньою боротьбою зі злочинністю, сьогодні займаються сотні прокурорських працівників. І при цьому вони так і не надали жодних підтверджень того, що майно профспілок належить державі — не надали, бо їх просто не існує. Щоб не бути голослівним, звернімося до документів, які підтверджують правоту Федерації профспілок України.

Коли Генпрокуратура розпочала свої дії стосовно ФПУ, федерація звернулася до Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України з проханням провести експертизу щодо права власності на майно профспілок. І 2 серпня 2011 року отримала здійснений відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну експертизу» висновок науково-правової експертизи цієї найвищої теоретико-правової інстанції в державі щодо правового режиму майна, переданого профспілкам на підставі постанови Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР» від 23. 04. 1960 року». У цьому документі чітко зазначається, що на основі аналізу законодавства як радянського періоду, так і законодавства незалежної України експерти дійшли однозначного висновку, що держава до власності Федерації профспілок України не має жодного відношення. З аналогічним запитом до Інституту держави і права ім. В. М. Корецького звернулася й Генпрокуратура, котра, мабуть, сподівалася «викрутити» визнання хоча б частини майна профспілок власністю держави. Але й тут відповідь цієї поважної науково-експертної інстанції була однозначною: держава не має права пред’являти свої претензії профспілкам. Здавалося б, для нормального Генпрокурора, для нормальних прокурорів та для нормальних слідчих цього було б достатньо.

Якщо ж Генпрокуратурі для припинення протиправних дій висновків науковців мало, звернімося до ще одного документа — рішення Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року, ухваленого за позовом Фонду держмайна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування та акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця». Тоді Фонд держмайна, вимагаючи визнати недійсним створення АТ «Укрпрофоздоровниця», також заявляв, що «майно, на якому створене акціонерне товариство, не належало його засновнику — Федерації профспілок України», та що «органом управління цим майном є позивач». Однак ВАСУ, відхиливши позов Фонду держмайна, визнав, «що АТ «Укрпрофоздоровниця» створене законно, підстав для визнання установчого договору про його створення та статуту акціонерного товариства недійсним немає», а «посилання позивача на те, що він є органом управління майном АТ не грунтуються на законі і суперечать фактичним обставинам справи та закону». Згодом це питання розглянула й Судова колегія з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України, котра 17 червня того ж року схвалила постанову, в якій підтвердила, що АТ «Укрпрофоздоровниця» створене на законних підставах, та залишила рішення ВАСУ від 20 січня 1997 року без змін. Здавалося б, цим суди вже дали державним органам чітку та аргументовану відповідь. Однак у 2007 році до цієї справи після звернення Генерального прокурора із касаційним поданням на постанову Вищого арбітражного суду від 17 червня 1997 року до справи був змушений взятися ще й Верховний Суд України, котрий, утім, також підтвердив правоту профспілок.

То що, Генпрокуратура відмовляється виконувати статтю 13 Закону «Про судоустрій», котра гласить, що всі зобов’язані визнавати рішення суду? У зв’язку з цим мушу наголосити, що Федерація профспілок України у своїй діяльності керується відповідною законодавчою базою та рішеннями судів, у тому числі й Верховного Суду, котрі стовідсотково підтверджують правоту профспілок. А чим керується Генпрокуратура? Продовжуючи аналізувати правову базу, якою керується ФПУ, зверну увагу й на постанову Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року та постанову Кабінету Міністрів від 13 січня 1995 року «Про визнання органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» і перелік цього майна, котрий також чітко і однозначно засвідчує, що майно профспілок до майна загальносоюзних громадських організацій не належало, а отже, держава не претендувала і не може претендувати на нього. До речі, в судових позовах, які подає прокуратура, часто йде посилання на постанову Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР». 

Не знаю, може при цьому працівники прокуратури розраховують, що ніхто не вміє читати, бо навіть якщо розглядати тільки це рішення, то й воно підтверджує, що держава передала ці об’єкти у власність профспілок. Про це, між іншим, свідчить і позиція Конституційного Суду України, висловлена у рішенні від 11 листопада 2011 року за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України — суд чітко витлумачив, що поняття «передання державного майна у відання» є тотожним поняттю «передання державного майна у власність». Оскільки аналогічні формулювання було використано й у постанові Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 року, то це ще раз підтверджує, що профспілкове майно належить профспілкам, і вони мають право розпоряджатися цією власністю на власний розсуд.

До слова, органи прокуратури, згадуючи у своїх позовах про постанову 1960 року, чомусь впритул не помічають постанови тієї ж Ради Міністрів УРСР від 17 квітня 1956 року, за якою у профспілок власність відібрали. Тобто у 1956 році забрали, але у зв’язку з тим, що Міністерство охорони здоров’я показало свою неефективність у керуванні цією власністю, у 1960 році її знову повернули профспілкам. Мало того, постанова від 1960 року про передачу майна зобов’язувала профспілки «спрямовувати нагромадження санаторно-курортних установ на розвиток і поліпшення курортів, санаторіїв і будинків відпочинку». Тож в майбутньому ці заклади розвивалися та розбудовувалися саме за рахунок профспілкових коштів.

Та прокуратура в своїх діях іноді взагалі доходить до абсурду, бо, наприклад, покликаючись на постанову від 1960 року про передачу майна профспілкам, вона вимагає «повернути» навіть ті об’єкти, котрі було збудовано після 1960 року. Саме таке безпрецедентне рішення ухвалив Господарський суд Київської області, котрий «повернув державі» майно оздоровчого комплексу для дітей «Переяславський». Суддя просто зігнорував очевидний і такий факт, що не потребує доведення, що цей комплекс було введено в експлуатацію лише в 1983 році, тож у переліку переданого у 1960 році профспілкам майна його не було і не могло бути. Але саме постанова від 1960 року стала єдиним аргументом прокуратури, на основі якого суд ухвалив своє рішення.

Висновок з цього надзвичайно простий: дії, до яких вдається Генпрокуратура, не мають жодних правових підстав. Все це дуже добре розуміють і в самій прокуратурі. Саме тому сотні її працівників у пошуках компромату проти мене вже півроку проводять різноманітні перевірки в усіх областях України. І нічого не знайшли, бо за часів мого головування у Федерації профспілок України не було продано жодного санаторію та жодного готелю... Тому прямо заявляю — всі ті інсинуації, які висловлюють особисто про мене, — брехня.

Утім, навіть якби профспілки якісь об’єкти і продали, що мало місце за часів моїх попередників, та й тут федерації немає в чому виправдовуватись, бо це майно стовідсотково належить профспілкам. Тому вважаю, що всі атаки особисто проти мене — це прагнення прибрати єдину перепону, котра заважає прибрати до рук профспілкову власність — спочатку начебто під виглядом повернення державі, щоб згодом розподілити її між зацікавленими. Хочу запевнити багатомільйонний профспілковий колектив, що ми й надалі захищатимемо від різноманітних зазіхань власність профспілок. Бо саме в нашій системі щороку оздоровлюється близько 500 тисяч громадян України, тільки в нас є реабілітаційні центри, де прості громадяни можуть пройти відновлення після операцій на серці чи нирках або після інфаркту. Адже для простих громадян це чи не єдина можливість повернутися не тільки до повноцінного життя, але й до праці. Тож держава мала б нам у цьому допомагати, а натомість ми маємо справу з безчинством прокуратури та силових органів. Чого тільки варте захоплення Будинку профспілок у Києві, коли всіх працівників заблокували у приміщенні, порушуючи при цьому не тільки права профспілок, як громадської організації, але й права людини. І вина за ці дії цілковито лежить на Генеральному прокурорі. Та, що найприкріше, своїми незаконними діями, шантажем та залякуванням органи прокуратури розпалюють ненависть до влади. При цьому Генпрокуратура не реагує навіть на звернення міжнародних організацій, котрі вказують на незаконні дії стосовно профспілок. А це означає, що вона поставила себе вище Конституції, вище законів, вище міжнародних конвенцій, вище моралі і совісті...

Тож я переконаний, що створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради допоможе встановити істину, і законність усе одно переможе. Федерація профспілок України подала апеляції на, з нашого погляду, незаконні рішення суддів, проте, розуміючи безперспективність пошуку справедливості в Україні, ФПУ вже розпочала підготовку документів до Європейського суду, адже в питанні правового статусу майна федарації давно поставлено крапку у раніше ухвалених рішеннях Вищого господарського суду та Верховного Суду України.

Василь ХАРА, народний депутат України, голова Федерації профспілок України.

Друкується на підставі п. 6 Постанови Верховної Ради України «Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання» від 23 листопада 2007 року №3-VІ, ст. 18 Закону України «Про статус народного депутата України» за рахунок квоти Комітету з питань соціальної політики та праці. Відомості, надруковані у цих матеріалах, вважаються одержаними від засновника газети.