Про вандалів із молотами на кладовищах, які розбивають надмогильні споруди (пам’ятники) та зрізують металеві огорожі, доводилося читати, чути і бачити не один раз. Злодіяння, як правило, залишаються не розкритими. «Порушено кримінальну справу за фактом...» — єдине, чого можна добитися від правоохоронців. А далі — глухий кут, у якому спокійно почуваються і злочинці, і погононосії.

Але якщо у негідників нічого святого немає за душею, то для других — розкриття таких злочинів не просто службовий, а насамперед моральний, громадянський обов’язок.

Переконаний, переважна більшість із нас навіть не чула про закон про поховання та похоронну справу. А місцевим органам влади це тільки на руку. Тому одні відкрито, і навіть офіційно торгують місцями для поховання, хоч влада зобов’язана, саме згідно із законом, надати місце безплатно. І для цього досить лише заяви. Інші — деруть чималі суми за ритуальні послуги, хоча деякі з них послугами можна назвати лише умовно. І ті, і ті користуються психологічним моментом — рідним у період біди не до торгів, а тим паче не до оскарження порушених їх юридичних прав, про які вони, наголошую, і не здогадуються.

Мій співрозмовник житель смт Козелець Василь Татарчук теж донедавна був одним із тих, хто і про закон не знав, і вірив у людське милосердя та чиновницьку порядність. Аж поки після повернення з чергового тривалого відрядження у квітні 2010 року напередодні проводів не побачив біля могил, де поховані батьки і дружина, спиляні й зрубані під корінь посаджені ним декоративні дерева і кущі, серед яких — чотири туї, дві сакури японської і стільки ж катальпи, декоративної сливи, чорноплідної горобини.

Посадив він їх ще у 2003-му, на що отримав дозвіл наглядача кладовища. Про письмовий дозвіл з боку органів самоврядування тоді не йшлося. Та й не передбачено це законом. Навпаки — згідно з Порядком утримання кладовищ та інших місць поховання, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України №193 від 19 листопада 2003 р., зокрема у п. 1,6, передбачено, що «території місць поховання підлягають озелененню з найбільшим збереженням існуючих насаджень». Тож Василь Татарчук і скористався своїм правом озеленення.

Не муляли очі ці насадження ні місцевим чиновникам в особі селищного голови, ні представникам виробничого управління житлово-комунального господарства (ВУЖКГ), якому підпорядкована ритуальна служба і яка несе відповідальність за виконання вищезгаданого «Порядку». А ось новому наглядачу кладовища Василю Ярині дерева та кущі на могилах рідних Василя Татарчука здалися не просто зайвими, а такими, що нібито заважали «вільному проходу громадян та захаращували територію кладовища». Так принаймні він пояснює рішення «провести на території санітарну вирубку дерев і кущів на всій території кладовища, в тому числі біля могил рідних Татарчука». Було це рішення його власним, керівництва ВУЖКГ чи селищної ради, дізнатися ні працівникам міліції, ні прокуратурі досі так і не вдалося. На цьому й закрили справу, хоча, правду кажучи, ніхто й не намагався шукати винних.

А тому спеціальною постановою начальник Козелецького райвідділу міліції відмовив у порушенні кримінальної справи і порекомендував потерпілому домагатися відшкодування збитків через суд. І це через рік після скоєного злочину. Саме стільки часу знадобилося міліції для того, щоб не знайти винних, а просто пересвідчитися в тому, «що спиляні декоративні кущі і дерева не заважали вільному проходу громадян та не захаращували територію».

Василь Ярина у поясненні міліції запевняє, що «особисто він не зрубував дерев, а зробили це робітники, яких надіслав місцевий центр зайнятості». Справді, такі робітники працювали на благоустрої кладовища, але не за вказівкою центру, а за розпорядженням ЖКГ під безпосереднім керівництвом наглядача кладовища. Однак під час зустрічі зі мною він своїх попередніх слів не підтвердив і наполягав на власній версії: «Це могли зробити сусіди: або ті, що живуть на одній вулиці, або ті, чиї рідні поховані поруч». Дивне пояснення, чи не так? Адже під сокиру під час того благоустрою потрапили кущі й деревця на багатьох могилах. Причому найбільш екзотичні. Наприклад, у пенсіонерки Євдокії Циби біля могили дочки зрубали одну-єдину японську сакуру, яка росла там не один рік і була єдиною живою втіхою для старенької матері. Та й взагалі, ні в кого із «потерпілих» таких підозр на адресу своїх сусідів взагалі не виникало.

Спадає на думку: «На злодієві шапка горить». Тим паче, що міліції не вдалося серед найнятих робітників знайти винних, а може, їх ніхто не шукав, обмежившись поясненням наглядача кладовища, а також держінспектора обласної природоохоронної служби, який взагалі не виявив «порушень природоохоронного законодавства під час спилювання дерев на кладовищі». Цією неправдивою інформацією останній не лише намагався вигородити злочинців, а серйозно підставив свого начальника Л. Бурковського. На запит правоохоронних органів той направив листа, у якому стверджував, що «спилювання дерев на вказаній території здійснено згідно з «Порядком функціонування та утримання кладовищ селища Козелець», затвердженого рішенням № 7 виконкому селищної ради від 14 січня 2010 року. Але ж такого рішення, а отже, і самого Порядку на час «санітарної вирубки» (листопад 2009 р.) взагалі ще не існувало. Тим більше, що з’явився такий документ за зовсім неординарних, а точніше, скандальних обставин.

Жителі восьмитисячного Козельця досі пам’ятають, як напередодні нового 2010 року на центральній площі селища з’явилася красива новорічна ялинка. Але, як невдовзі з’ясувалося, потрапила вона сюди із кладовища, де росла понад 30 років біля могил рідних Івана К. А додумалися до такого блюзнірського вчинку місцеві комунальники.

Звичайно, цей факт не вдалося зберегти у таємниці, і за розпорядженням керівництва обласної держадміністрації почалися перевірки різних районних служб, передусім тих, що мають стосунок до похоронної справи. І одразу з’ясувалося, що і в селищній раді, і в комунальній службі відсутні насамперед документи на виконання згаданих вище закону про поховання та похоронну справу і наказу Держжитлокомунгоспу, хоч з часу їх появи на світ минуло сім років. Саме відсутність такого документа і стала причиною того, що на цвинтарях, хто як хотів, так і хазяйнував. Тому, хоч як дивно, але передусім центральне кладовище має такий непривабливий, а точніше, занедбаний вигляд, хоч і проводилися «санітарні вирубки». Окремим деревам-сухостоям уже по кілька десятків років. Багато занедбаних поховань. До більшості із них навіть із сокирою важко дістатися. Недалеко від могил велике сміттєзвалище.

А заступник селищного голови Валентина Сторчак у відповідь на моє обурення «заспокоїла»:

— Не бачили ви, що там було п’ять років тому...

Після побаченого важко уявити картину п’ятирічної давності. Невже жителям Козельця байдуже, де покояться душі їх рідних і близьких? Після сумнозвісної «санітарної вирубки» лише Василь Татарчук звернувся зі скаргою до правоохоронних органів... Причому цифрами і фактами жонглюють як циркачі, незважаючи на те, що самі себе ставлять у смішне становище.

— Справа не в деревах, а в людяності, — пересилюючи хвилювання, каже Василь Павлович. — Аби мене попередили заздалегідь, що, мовляв, для всіх і скрізь однаковий порядок, хіба я не підкорився б. І, звичайно, переніс би на іншу ділянку деревця. Але вчинили по-злодійськи, по-варварськи. Це — по-перше, а по-друге, повірте, після того, що сталося, я почувався винуватцем перед рідними, які не в змозі уже самі відстояти свої права. І я не зумів захистити їх спокій. Таке було враження, що ніби потопталися по моїй пам’яті. Та Бог їм суддя...

Можливо, декому здається, що тема сама по собі дріб’язкова, а історія — банальна. Але коли намагаються витравлювати пам’ять, а чи рубати її під корінь, і тим більше, якщо до цього причетні чиновники, і ми байдуже споглядатимемо за ними, їх вчинками, то втратимо передусім себе. Бо лише людина з усіх живих істот на землі наділена пам’яттю, здатністю любити, переживати, плакати, страждати, вірити і сподіватися. До останнього поруху душі та серця.

Чернігівська область.