— Ти що, збираєшся проходити з малим усіх фахівців?
Марина здивовано подивилася на однокласницю і, кинувши: «Ну-ну», взяла Катю за руку й рішуче попрямувала до кабінету педіатра. Влучивши момент, Марина прослизнула у двері, а вийшовши через пару хвилин, прошепотіла: «З тебе 150 гривень. Довідку забереш завтра в реєстратурі».
Катя, помітив, не одразу отямилася від спритності подруги, але, схоже, гідно оцінила її послугу. Так, вона змушена буде розщедритися, зате скільки нервів збереже. Не доведеться піддавати здоров’я сина небезпеці підхопити інфекцію чи застудитися в задушливій поліклініці, не треба буде з ним вистоювати в довжелезних чергах (у лікарів — відпустки).
Скільки таких Марин зустрічається на шляху матусь, які готують своє чадо до дитсадка або школи, не скаже ніхто. Але так було й так буде, доки медики одержують платню, яка принижує їхню гідність. Згадаймо, глава Кабміну на початку літа обіцяв підвищення зарплати лікарям на 200—300 гривень. У підсумку вони одержали вдесятеро менше. Багатьом досі не виплатили відпускні. Назвіть мені причину, з якої вони не повинні підняти те, що прибилося до їхнього спустошеного берега. Тому я їх не засуджую, я їм співчуваю. Щоправда, не всім. Багато хто з хірургів, анестезіологів, дантистів, якби їм дозволили, не приходили б за зарплатою. Але, як то кажуть, хто на кого вчився...
Ще 30 років тому держава не на словах турбувалася про бюджетників, не кривдячи й лікарів. Однак і тоді (чи не від жиру?) слуги Гіппократа дозволяли собі хамство у вигляді репліки: «А халатність — віт слова «халат»?».
...Я зберіг свою медкартку, в якій тільки нещодавно, занурившись у вивчення історії хвороби, виявив записи, які мене приголомшили. Згідно з ними я з травня 1987-го по липень 1989-го сумлінно відвідував окуліста, дерматолога, хірурга й, зрозуміло, терапевта (нерідко за викликом), проходив лабораторне обстеження, ЕКГ, рентген тощо. Результати аналізів, рекомендації чітко зазначено, після кожного прийому фахівці докладно описували мої скарги...
Перестаралися. Їм і не снилося, що два роки, протягом яких вони мене нібито обстежували, оглядали й лікували, я годував комарів і стійко переносив люті зими Чукотки.
Уявляю, який скандал пережили б горе-лікарі, фактично сфальшувавши, заради звіту, медкартку пацієнта, якби про це дізналося начальство.
Їхні сьогоднішні колеги такого ставлення не допускають. У них інші крайнощі: місяцями, роками вони не викликають хворого, не цікавляться його станом, не займаються профілактикою захворювань. Їх просто не вистачає на все. Виснажлива робота за себе й «за того хлопця», рутинна писанина у вигляді звітів, яка незрозуміло кому потрібна, не залишають сил на індивідуальне обслуговування.
Про яку турботу про слуг Гіппократа можна говорити, якщо тільки в столиці щорічно на активну форму туберкульозу занедужують 25 лікарів.
Низька зарплата, незабезпеченість житлом та іншими благами породжують небачену плинність кадрів. У 2009-му до лікувальних установ країни прийнято 3337 молодих фахівців, торік — 3253, а звільнилися 2100 і 2117 відповідно.
Клерки виправдовуються: немає грошей. Гроші є! Їх бездарно використовують, часто не за призначенням. Про це краще знає Рахункова палата України. От лише декілька оприлюднених нею фактів.
Безконтрольність з боку міністерства призвела до того, що санаторії Криму, в яких лікують дітей із соматичними захворюваннями, продавали комерційним структурам за ціною в 170 разів меншою за їхню балансову вартість...
За гострого дефіциту коштів через прорахунки в плануванні й неприйняття вчасних управлінських рішень, ВНЗ галузі не використали 4,3 мільйона гривень...
На підготовку й підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних кадрів неефективно і з порушенням законів використано 930,8 мільйона гривень...
У Києві вже майже заговорили проблему сімейної медицини, але служба так і не створена. Тут, вочевидь, б’ються над створенням велосипеда, який 11 років успішно працює у Вознесенську на Миколаївщині («Голос України» за 14.07.2011 р.). Узяти б цей досвід і запровадити, де можна. Але хто, крім Міністерства охорони здоров’я, має дбати про це? Та я не чув, щоб почином, рекомендованим самим Президентом до поширення, опікувалися міністерські працівники. «Не заважають і на тому спасибі», — усміхаються вознесенці. До слова, доки у верхах тільки говорять про страхову медицину на державному рівні, у тому самому Вознесенську її фактично впровадили.
Скільки треба бюджетних коштів, щоб про добрі починання дізналася країна?
