У минулому столітті Україна видобувала майже 220 мільйонів тонн вугілля на рік.

Спогади про часи розквіту вітчизняної вугільної галузі змушують по-іншому подивитися на сьогоднішні реалії. У розмові із кореспондентом «Голосу України» Орест Колесов навів такий приклад: коли в 1970 році створили комбінат «Макіїввугілля», до його складу ввійшло 30 шахт. «Для поліпшення керування необхідно було об’єднати ближні шахти до шахтоуправлінь, а там, де це було можливо, — об’єднати і гірничими роботами, із видачею вугілля на головну шахту. В результаті такої реорганізації в комбінаті залишилося 15 адміністративних одиниць, скорочено низку поверхневих комплексів, а їхніх працівників було працевлаштовано до будівельних організацій. Перехід на нові системи роботи, впровадження механізованих комплексів, конвеєризація та інші заходи дали змогу комбінату вийти в передові підприємства».

Отже, укрупнення та закриття шахт — проблема не нова і розв’язувалася ще нашими попередниками. І позитивні зрушення після таких структурних змін були наявні. Не випадково пригадала саме «Макіїввугілля»: як повідомляла наша газета, на шахті імені Бажанова, котра входить до складу цього підприємства і вважається кращою, влітку цього року обвалився копер — капітальна споруда над стовбуром, де піднімають видобуте паливо. Промовисте свідчення теперішнього стану вугільної галузі.

Співрозмовник пригадав драматичний епізод своєї біографії, коли прийшов директором на шахту «Комуніст-Нова» в Шахтарську. «Одразу після мого приходу на підприємстві стався викид вугілля та газу — загинули четверо осіб. Через три тижні — така само аварія зі смертельними наслідками для трьох гірників. За короткий період із шахти розрахувалися 400 робітників, — пояснив О. Колесов. — Ми точно визначили, що причиною аварії став «людський фактор», — безвідповідальність під час виконання наряду. Я вирішив звернутися до оргнабору. Прийшли на шахту демобілізовані воїни. Сказав їм: «Ми з особливим бажанням приймаємо вас до своєї сім’ї, знаючи, що ви, воїни, — люди дисципліновані. Такого ж відповідального ставлення вимагаємо від вас і на робочому місці шахтаря». Після цього протягом шести років, поки я працював на підприємстві, аварій зі смертельними наслідками не було. На першому місці в керівника повинна бути турбота про добробут гірників, охорону праці. І велике вугілля, не обтяжене жертвами, прийде».

Саме за часів, коли галуззю керував Колесов, стали до ладу шахти «Західно-Донбаська №16/17», «Великомостівська №10», «Суходільська-Східна», закладалися і споруджувалися шахти імені Скочинського, «Шахтарська-Глибока», «Красноармійська-Західна» та інші. За рахунок поліпшення техніки безпеки рівень травматизму в галузі знизився. «Галузь була рентабельна, капіталовкладення становили 6—6,5 мільярда карбованців на рік, це близько 10 мільярдів доларів за тодішнім курсом, — пригадує екс-міністр. — За п’ять років — з 1974-го по 1978-й — видобуток вугілля по Мінвуглепрому України становив 1 мільярд 70 мільйонів тонн палива. Таких показників ані до, ані після галузь не досягала».

У наш час рентабельністю можуть похвалитися одиниці вугільних підприємств. У середньому по Донецькій області собівартість видобутого палива у 1,5—2 рази перевищує встановлену ціну вугілля. Решта — бюджетні дотації, яких хронічно не вистачає. Орест Колесов підкреслює важливість безпеки праці шахтарів. На посаді директора Макіївського науково-дослідного інституту із безпеки робіт у гірничій промисловості він працював над способами та засобами техніки безпеки для вугільних шахт, а також брав участь у розробці важливих нормативних документів. Під час роботи в Центральному штабі Державної воєнізованої гірничорятувальної служби брав участь у створенні респіраторів нового покоління для роботи в атмосфері за відсутності кисню, приладу для пошуку людей під завалами тощо.

Сьогодні ветеран галузі працює радником начальника державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр» Держгірпромнагляду України. «Орест Андрійович дуже «підкутий» щодо нормативних документів та технологічних процесів. Він має чудову пам’ять та енциклопедичні знання. Незважаючи на вік, не розлучається із новинками технічної літератури. Його судження та міркування, як подолати відставання, як готувати очисну лінію вибоїв, швидкісні проходки, як уміло використовувати гірничу техніку, корисні й сьогодні. І не лише на рівні шахти, а й усієї галузі, — вважає колишній заступник міністра вугільної промисловості України Віктор Шипачов. — Завжди прискіпливо аналізує аварії на шахтах, робить безпомилкові висновки. Емоційно радіє шахтарським успіхам та засмучується від промахів. Обурюється, коли хтось не засвоює гіркі уроки: «Як це могли на «Суходільській-Східній» припуститися такої само аварії, яка була на цьому підприємстві в минулому?».