Днями в Києво-Могилянській академії відбулася конференція «Шляхи свободи», під час якої її учасники говорили про реформу, ситуацію у вищих навчальних закладах, їх автономію та роль у розвитку громадянського суспільства. До дискусії було запрошено українських та зарубіжних експертів, керівників вузів, політиків та законотворців. Участь у конференції взяв представник Президента України в парламенті народний депутат Юрій МІРОШНИЧЕНКО.
— Юрію Романовичу, нині «Могилянка» переживає непрості часи, але саме тут вирішили провести таку масштабну, міжнародну конференцію на тему реформування освіти...
— Те, що Україна має можливість вільно обговорювати болючі питання з різними вітчизняними та іноземними експертами на дискусійних майданчиках таких прогресивних закладів, вважаю основним із здобутків нашої незалежності. Бо наразі, погодьтеся, ми переживаємо не лише активний час випробування громадянського суспільства, а й проходимо своєрідну школу виховання для подальшої участі в суспільному житті. Для мене було честю взяти участь і виступати на цій конференції.
Ми, як політики, державні діячі, повинні створювати належні умови для того, щоб наукові надбання, які має ця Академія, було збережено і примножено. Адже вони базуються на столітньому досвіді попередніх поколінь науковців і його відродженні за останні два десятки років незалежності України.
— Що стосується самої теми дискусії...
— Ви знаєте, я слухав виступи колег, які приїхали до нас з інших країн, і мені здалося, що нема чого додати. Мої слова можуть видатися навіть банальними після того, як нам презентували ті високі стандарти, якісні умови для розвитку освіти, що вже є в багатьох демократичних країнах.
Світ динамічно розвивається. З’являються нові виклики не лише перед нашою країною, а й перед світом загалом. І ці виклики мають бути забезпечені якісними кадрами. Насамперед. Адже людський ресурс — найцінніший. Не природні ресурси, не якесь особливе географічне розташування, а саме якість людського потенціалу, якість суб’єктів усіх суспільних відносин. Ось що є головним для кожної держави. Кадри забезпечать конкурентоспроможність, успішність країни в світі. І, власне, навряд чи хтось заперечить, що стрижнем підготовки фахівців є саме університети.
Світова практика доводить: від якості вищих навчальних закладів залежить якість політики держави в усіх сферах. Так само, як і позиціонування суб’єктів господарювання, міжнародне позиціонування країни. І саме тому невипадковою мені здається тема, яку розглядали на конференції, — «Університет як простір автономії та фактор розвитку громадянського суспільства: реалії сьогодення та основні виклики».
— Ви розробили і подали до Верховної Ради законопроект щодо зміни правил гри для вищих навчальних закладів (ВНЗ) на освітньому ринку. Звідки інтерес саме до цієї суспільної галузі?
— Я є головою правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України. Ця організація об’єднала зусилля вузів, які сформувалися в складних сучасних умовах і які нині, напевно, найбільше потребують прозорих правил гри на освітньому ринку, які хотіли б мати рівні конкурентні умови з державними чи комунальними ВНЗ.
Залучаючи експертів, як вітчизняних, так і міжнародних, ми підготували законопроект реформування вищої освіти, і він наразі є єдиним зареєстрованим у Верховній Раді.
Звісно, суспільство в країні сьогодні обговорює не лише цей законопроект, він сприймається як альтернативний. Міністерство освіти і науки, молоді і спорту готує власний документ, який дещо по іншому трактує деякі процеси в освітній галузі. Я не коментуватиму дії своїх колег — гадаю, профільні експерти зроблять це набагато краще.
— Що було стрижнем, який ви закладали у згаданий законопроект?
— Виходили ми із зрозумілих та очевидних речей. А саме: на що насамперед мають бути орієнтовані університети. На інновації в науці, а це — винаходи та технології. І на прикладну сферу — тобто випереджальне забезпечення ринку праці. Необхідно створити такі умови, щоб ті, хто отримав вищу освіту, могли адекватно долучитися до суспільних процесів у межах професії, яку отримали.
Після того, як людина закінчила ВНЗ, вона вже має бути готова стати активним учасником тих чи інших суспільних процесів. Саме тоді стають помітні вади сучасної вищої освіти. Як правило, випускник іде на підприємство і тільки там починає освоювати на практиці свій фах. Бо, на жаль, у вузі студент не мав такої можливості.
Тож наше завдання полягає в тому, щоб діяльність університетів — основних учасників освітнього ринку — забезпечувала нам можливість запроваджувати основні потреби — інновації в науці та прикладних сферах. І друге. Президент України не раз заявляв про необхідність якісної реформи освіти. Казав про впровадження конкурентоспроможності, прозорості, виходячи саме з цієї доктрини, концепції.
Якщо узагальнити завдання, яке ставить Президент, то воно полягає в тому, щоб українські вищі навчальні заклади стали учасниками глобального світового освітнього простору. Щоб у рейтингу найкращих світових ВНЗ було якомога більше наших, вітчизняних вишів. Це, гадаю, хороше завдання для всіх реформаторів. І особисто мені дуже приємно, що ми заради цієї мети змогли об’єднати свої зусилля.
Та повернуся до самого законопроекту. Що, власне, він передбачає? Чесну конкуренцію між всіма вузами та рівність. Це два основні стовпи, які підтримають вищу освіту на плаву. Саме на конференції мало не всі промовці підкреслювали: немає в Україні однакових умов для державних і недержавних ВНЗ. І в частині держзамовлення, і в частині користування землею, оподаткування тощо.
Міркуйте самі. Деякі ВНЗ держава фінансує напряму, дає їм держзамовлення і додайте до цього додаткове, комерційне фінансування, яке вони мають. А недержавні вузи працюють у зовсім інших умовах. Вони залучають усі ресурси, які тільки можуть знайти. Але все це самотужки.
До слова, третій стовп, на якому, на мою думку, має базуватися освітянська політика щодо ВНЗ, — це їх автономія. Автономія в освітній галузі, автономія в науковій діяльності, автономія в економічній сфері. Це те, що для нас було дуже принциповим і ввійшло до нашого законопроекту.
Ми спиралися не лише на власну думку, а на думку великого загалу українських науковців та освітян, які потребують таких реформ.
— Яку роль у регулюванні роботи вузів у своєму законопроекті ви відводите державі?
— Функція держави — не адмініструвати, а розробити і запровадити єдині для всіх, без винятку, правила. Ефективність цього підтверджує практика багатьох європейських країн. Для наших закордонних колег — це очевидні речі, але для України — виклики, на які ми маємо відповісти.
І першим кроком має стати ухвалення законопроекту, автором якого я є. Ми, як законотворці й представники державних інституцій, зацікавлені залучати досвід фахівців та експертів. Саме таких, які взяли участь у конференції в Києво-Могилянській академії. Дуже хотілося б почути їхню думку з приводу положень нашого законопроекту.
Звісно, один закон не розв’яже всіх проблем у галузі вищої освіти. Ми з колегами-депутатами довго дискутували навколо цього питання. Є необхідність ухвалювати закони щодо початкової та середньої освіти. Адже ми зобов’язані гідно підготувати учня — потенційного студента до навчання у вузі.
Час також ухвалити закон про науку і наукову діяльність у новій редакції як відповідь на сучасні суспільні виклики. І тут нам не обійтися без підтримки самих науковців, експертів та освітян. Бо процес вимагає спільної роботи.
Ми зобов’язані також забезпечити врешті-решт системний захист прав інтелектуальної власності. Тож проблем чимало.
Але я не песиміст — я вірю в Україну.
