Гречка не пахне. Грішми...

Правда, висувають свою версію:

— Люди не ймуть віри, що вартість може зменшитись за пару тижнів у кілька разів, тому й думають, що ми торгуємо дешевою китайською гречкою. Але ми її ніколи й не продавали, до нас вона просто не дійшла. А та, що на прилавку, — це вже зі своїх полів, хмельницька. Тут-таки дають пораду, як перевірити якість круп. Наші, українські, пахнуть навіть у мішку, не те що в каструлі. А привізні, скільки маслом не присмачуй, не дають гречаного духу. До цих життєвих спостережень свої зауваження додає ще й знайомий фермер: — Та й наша гречка вже не пахне. Принаймні грошима. Думали, нинішнього сезону будемо в гривнях купатись. А не виходить.

Хмельницьким гречкосіям, було б, тільки радіти. Адже область буквально пару тисяч гектарів не дотягнула до того, щоб зайняти перше місце в країні по площах посівів цієї культури. Навесні, як тільки розпочався дефіцит, їх збільшили на п’ять з половиною тисяч гектарів. Тож урожай зрів більш як на 34 тисячах гектарів. Особливо постарались Ярмолинецький та Дунаєвецький райони, які вдвох посіяли майже чверть від загальної площі.

Здавалося, все спрацювало селянам на руку: і урожайність виявилась вищою, ніж торік, і жнива обійшлись без втрат, і на запланований вал у сорок тисяч тонн зерна виходять... Покупці одразу відчули всі ці тенденції. Реалізаційні ціни почали танути просто на очах. Якщо на початку жнивування вони знизились в середньому із двадцяти до п’ятнадцяти гривень за кілограм, то тепер кілограм крупи коштує не більше одинадцяти гривень.

— І це ще не межа, — зауважив на одній із прес-конференцій голова ОДА Василь Ядуха. — Ціна має дійти до восьми-десяти гривень за кілограм. Бо в середині вересня на Хмельницькому комбінаті хлібопродуктів гречане зерно купували у товаровиробників трохи більше як за п’ять гривень за кілограм.

Майже неймовірно, але після шалених стрибків удалось повернутись ледь не до минулорічних цін. Таким новинам як не порадіти. Але далеко не у всіх вони викликали оптимізм. Товаровиробники, переважно фермери, — у розпачі.

Якби навесні хтось сказав, що доведеться віддавати зерно по п’ять тисяч гривень за тонну на комбінати хлібопродуктів, навіть і не бралися б за ці посіви. Та й шість тисяч гривень за тонну, котрі гарантує Аграрний фонд, теж особливо не втішають товаровиробників.

Щоправда, урядовці стверджують, що така закупівельна ціна цілком виправдана, і вона не може залишити в накладі гречкосіїв. За оцінками Мінагропроду, торік собівартість тонни зерна гречки була трохи більшою від 1,7 тисячі гривень. Тоді ж середня реалізаційна ціна становила близько 3,3 тисячі гривень за тонну. Тому навесні прогнозувалось, що навіть при збільшенні собівартості вирощування на п’ятнадцять відсотків теперішня ціна АФ аж ніяк не буде збитковою для селян.

Але останні ведуть зовсім інші підрахунки. Ще під час розпалу гречаного дефіциту керівник фермерського господарства із Хмельницького району Віктор Тіней на зустрічі з очільником Мінагропроду говорив про те, що ціна гречки повинна бути не меншою 13—14 гривень за кілограм. «Тоді ми зможемо наповнити не тільки українські, а й закордонні ринки», — переконував фермер. І говорив це зі знанням справи, бо завжди надавав перевагу саме цій культурі. Вирощуючи і досліджуючи її, захистив навіть кандидатську дисертацію. А його наукові розвідки завжди підкріплювалися небувало високими врожаями.

Цікаво, що тоді, на фоні цінових стрибків до 24 гривень за кілограм, ці цифри видавались цілком реальними. Зате тепер, коли крупами переповнені комори, закупівельна ціна, що в два рази нижча від згаданої, подається як прибуткова для товаровиробника.

Зате той же Тіней стоїть на своєму: в нинішній урожай вклав більше коштів, ніж тепер отримує за продану продукцію. Господарство зазнає збитків. І якщо така тенденція збережеться, то навіть він, завзятий гречкосій, змушений буде відмовитись від цієї культури.

Здешевілий на гривню-дві цукор нині розходиться просто на ура. Про крупи, ціна яких зменшилась вдвічі, цього не скажеш. Продавці діляться спостереженнями: за тиждень ледь вдається продати мішок. Але майже такими самими були темпи продаж і кілька місяців тому, під час цінового буму.

Чому пропав апетит до каші? Та тому, що всім зрозуміло: з’їсти більше, ніж здатен проковтнути, просто неможливо. Остерігаючись дефіциту, чимало покупців уже зробили запаси наперед, тому тепер не спокушаються на значно меншу вартість.

Ще понад десять років тому Кабмін, затверджуючи своєю постановою набір продуктів харчування для основних соціальних і демографічних груп населення, передбачив, що норма споживання гречаної крупи працездатним населенням встановлена на рівні два кілограми на рік на особу, або три кілограми на рік у перерахунку на зерно. А як твердять балансові розрахунки Мінагропроду, споживання гречки у нинішньому маркетинговому році становитиме відповідно 1,8 та 2,7 кілограма на особу. Чому не дотягуємо до нормативів, котрі особливо розкішними не назвеш навіть при цьогорічних парадно-рекордних цифрах? Та тому що в рік прийняття кабмінівської постанови валове виробництво гречки в країні становило 480 тисяч тонн, і за минулі двадцять років це був справді рекордний врожай. Нинішнього ж року гречаний вал очікується трохи більше 300 тисяч тонн. Порівняно з торішніми 134 тисячами тонн, це справді чималий приріст.

Тож можна припустити, що, отримавши такий неприємний урок, гречкосії вже наступного року внесуть свої корективи в площі посівів.

А, можливо, й ні. Бо хто знає, якими будуть ціни на кашу через місяць-другий? Причому не тільки на гречану. Хоч як прикро, а найпевнішим прогнозом для сільгоспвиробника стає... дефіцит та висока ціна на ринку. Намагаючись залатати цю діру та при цьому ще й виграти у грошах, багато хто кидається із крайності в крайність. А в результаті один дефіцит змінює інший. Тож і виходить, що важко пригадати рік, котрий би не проходив під гаслом того чи іншого продукту. Гречаний, завершується. Яким буде наступний?

Хмельницький.