ІЗ ДОСЬЄ «Голосу України»

КАМЧАТНИЙ Валерій Григорович — народний депутат України п’ятого та шостого скликань. Заступник голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради. Двічі обирався до парламенту за списками БЮТ, з лютого 2011-го — секретар депутатської групи «Реформи заради майбутнього». Народився 13 червня 1955 року в місті Лебедині на Сумщині. Закінчив Харківський політехнічний інститут (1978 р.), Українську юридичну академію (1991 р.) та Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2008 р.). До обрання народним депутатом працював інженером, на комсомольській та партійній роботі, в комерційних структурах, керівником апарату Харківської обласної держадміністрації.

— Ви були обрані до парламенту за списком БЮТ, але в травні 2010 року вийшли з фракції БЮТ та згодом вступили до депутатської групи «Реформи заради майбутнього». Що спричинило цей вчинок?

— Треба було думати про творення та справи, про пересічних громадян і їхні справжні проблеми, рухатись вперед. Як людина, котра дотримується європейських політичних поглядів та цінностей, я дуже поважаю право на діяльність опозиції. Але ті, хто у Верховній Раді називають себе опозицією, діяли не завжди конструктивно. Коли на президентських виборах переміг Віктор Янукович, на жаль, дії опозиції пішли дещо не в тому напрямі. Особливо обурили події в сесійній залі під час ратифікації так званих харківських угод — димові шашки, яйця, бійки. Бог милував, що мене не було на той момент у залі, я перебував у відрядженні, бо не знаю, як переніс би цю ганьбу. В парламенті можна діяти по-різному, але все повинно бути хоча б наближене до Регламенту. Тому, коли починають руйнувати майно, я не сприймаю такі методи боротьби. Це підміна інтересів виборців.

Серйозні наміри щодо участі в роботі з виведення країни з кризи привели мене до депутатської групи «Реформи заради майбутнього», яка саме і ставить за мету підтримку всіх позитивних реформ у важкий для України час. До цієї команди мене запросив Ігор Рибаков, який сьогодні є нашим лідером. І зараз я про це ніскільки не шкодую. Ми знайшли своє нове місце на політичній мапі, нагадаю, в абсолютно легітимний спосіб, скориставшись змінами, внесеними до Конституції (маю на увазі повернення до Конституції в редакції 1996 року).

— І все-таки поясність свій крок — чому пішли від тієї політичної сили, яка привела вас до парламенту? Виник конфлікт, захотіли влади, було мало повноважень? Які отримали гарантії чи обіцянки?

— Ми не просили обіцянок щодо жодної керівної посади. У нас зовсім інший шлях, ми — учасники законодавчого забезпечення необхідних перетворень. Ми займаємося не політичними торгами, а виключно конструктивною законотворчою роботою, що можна відстежити за нашими законодавчими ініціативами та голосуванням. Зазначу, не завжди наше голосування збігається з парламентською більшістю, яка складається з трьох фракцій — Партії регіонів, Народної партії та КПУ. Однак наша група підтримує курс Президента України В. Януковича, позитив у сесійній залі та все те, що об’єднує країну.

Я зміг знайти своє місце там, де я буду більш корисним для виборців, для округу, для рідного Харкова. Не стверджуватиму про наявність якогось конфлікту з БЮТ, але в нинішній команді я почуваюся набагато комфортніше та затребуваніше. Бути поруч та працювати разом з такими яскравими політиками та особистостями, як Іван Плющ, Тарас Чорновіл, Павло Мовчан, Іван Сідельник, Юрій Крук, Віталій Курило, та багатьма іншими — це справжнє задоволення. Хай пробачать, що не назвав усіх.

— А яким був ваш шлях у велику політику? Чи часто змінювали політичні погляди?

— Не вважаю, що змінив політичні погляди. Моїм політичним кредо було і залишається насамперед те, що політик повинен працювати для людей. Свого часу я перебував у лавах КПРС, у молоді роки працював на комсомольській та партійній роботі, але події 1991-го автоматично позбавили мене тієї партійної належності. Але я надзвичайно вдячний тому періоду, бо він став доброю школою роботи з людьми, дав мені перші політичні уроки, подарував чимало знайомств із цікавими людьми, котрі сьогодні працюють на різних посадах у різних сферах, у тому числі й у політиці. З багатьма з них спілкуюся й донині.

Справжнє розуміння сутності політики прийшло вже в часи незалежної України. У 1999 році, прагнучи змін у країні, я прийшов до лав партії «Батьківщина» і певний час очолював Харківську обласну парторганізацію. У цій діяльності було два періоди. Перший, коли ми перебували в опозиції. Я вважав це благородною місією, бо тоді всі ми шукали механізми демократизації країни. І хоч би хто що казав, Майдан свою роль в історії України виконав, бо він дав людям більше свободи, демократії та надій. У подальшому в правильності своєї позиції переконався під час роботи в Харківській облдержадміністрації, коли щоденно треба було вирішувати ті чи інші проблеми мешканців області. А вже після обрання народним депутатом визначив для себе як один з політичних пріоритетів надання завдяки депутатським можливостям допомоги в соціально-економічному розвиткові Харківщини. І дуже приємно пригадати, що за наслідками моїх «ходінь» і депутатських звернень було створено новий діагностичний центр в обласній лікарні, виділено 23 мільйони гривень на реконструкцію обласної філармонії, продовжено добудову лікувальних закладів у місті Дергачі та в селищі Липці Харківського району тощо. Є моя лепта і в новозбудованій станції метро «Олексіївська».

Щодо сьогодення, то, повторю, що в кризові часи справжня мудрість політиків полягає в пошуку шляхів об`єднання в спільній меті задля розбудови країни та поліпшення життя її громадян, а не в розбраті і взаємознищенні.

— А зараз входите до якоїсь партії?

— Ні, я є позапартійним. Наша група — позапартійна, хоча в її складі є двоє представників однієї з позапарламентських партій. Позиція групи виробляється на загальних засіданнях і базується передусім на загальнонаціональних інтересах, потребах громадян, особливо соціально незахищених.

— Яке ваше ставлення до імперативного мандату?

— Я дуже уважно вивчав досвід провідних країн з цього питання і можу запевнити, що ніде в Європі ви не зустрінете прикладів існування норми імперативного мандата. Така і позиція Венеціанської комісії, яка є безумовним авторитетом у цій сфері. Тому, коли депутат у рамках чинної Конституції з міркувань політичної доцільності користується своїм правом переходу із однієї фракції в іншу, тільки історія і виборці розсудять, чи відповідає це їх інтересам, чи навпаки.

— У групи така гарна й гучна назва — «Реформи заради майбутнього». Можете назвати, які позитивні реформи вже провели? Чи берете відповідальність за непопулярні реформи?

— Реформи проводимо не ми, а виконавча влада, але ми здійснюємо їх законодавче забезпечення, отже, є відповідальними учасниками. Хочу нагадати, що деякі країни також проходили складні періоди, наприклад, США під час так званої великої депресії, і тогочасні реформи також були не завжди популярні. Але поступово країна виходила з кризи і стала однією з провідних у світі. Наші реформи сьогодні також не завжди популярні, але потрібен час для отримання результатів. Крім того, ми беззаперечно вважаємо, що зміни треба проводити так, щоб не залишити без захисту тих, хто цього насправді потребує. Для прикладу згадаю резонансний законопроект № 9127 про виконання судових рішень. Наша група попередила: якщо в законі буде урізано пільги для низки категорій громадян, ми не підтримуватимемо його.

— Чи зацікавлені ви особисто й депутатська група «Реформи заради майбутнього» в поверненні до змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи?

— В першу чергу ми зацікавлені в подальшій демократизації країни, відповідно — в поліпшенні виборчої системи. Зокрема, я був делегований до складу робочої групи з питань реформування виборчого законодавства, створеної указом Президента України В. Януковича. Перехід до змішаної системи наша група підтримує. Але для нас є принциповим, щоб було введено норму щодо самовисування кандидатів у депутати. Нині рівень розвитку партій ще не настільки високий, щоб лише вони визначали, кого можна висувати. За деякими підрахунками, у всіх партіях перебувають лише близько двох мільйонів осіб. Це менше десятої частини виборців, тому не може менша частина мати монопольне право висування.

— Чи може відбутися злиття депутатської групи та її представників із провладною Партією регіонів?

— Ні. Фракція Партії регіонів заснована за партійним принципом. У нас — позапартійна група, тому таке злиття з формальної точки зору неможливе. Депутат, який є позафракційним та позапартійним, може вступити до Партії регіонів і перейти в її фракцію, це його право. Але, на мій погляд, сьогодні такі наміри в нашій групі ніхто не демонструє. Ми співпрацюємо з фракцією Партії регіонів, маємо багато спільних поглядів на стратегію розвитку і наш статус абсолютно не заважає в такій співпраці.

— У парламенті ви працюєте на посаді заступника голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення роботи Верховної Ради. Чи часто зараз у парламенті порушується регламент?

— На жаль, часто. Треба підвищувати політичну культуру. Бо свідомо чи ні, чи за неписаними правилами не всі вимоги регламенту завжди виконуються. Скажімо, проблема персонального голосування. Зміниться це тільки тоді, коли кандидати в депутати, що йдуть на вибори, розумітимуть та сприйматимуть, що в майбутньому парламенті неперсональне голосування неприпустиме, а особиста присутність на пленарних засіданнях — обов’язкова. Відносно себе зазначу, що не пропустив жодного пленарного засідання без поважної причини, — інколи буваю у відрядженнях, бо очолюю постійну парламентську делегацію в Центральноєвропейській ініціативі.

— Як оцінюєте результативність своєї роботи як народного депутата?

— Мою роботу нехай оцінюють виборці. Безумовно, на моєму рахунку чимало законодавчих ініціатив, але нагадаю, що робота депутата — не тільки законотворчість. Безліч питань треба вирішувати і в комітеті. Крім того вистачає роботи й на міжнародному напрямі: очолюю групи міжпарламентських зв’язків із Албанією та Норвегією, чимало часу забирає й вищезгадана діяльність у Центральноєвропейській ініціативі. Але, напевне, найголовнішим для депутата є робота в окрузі. Це і діяльність приймальні, і допомога тим, хто по неї звернувся. Це — участь у численних громадських заходах, взаємодія з місцевими адміністраціями та радами, лобіювання їхніх інтересів у столиці, зустрічі в колективах, виступи у ЗМІ тощо. Тому, коли на рідній Харківщині люди впізнають тебе, вітають та дякують, отримуєш надзвичайне натхнення.

Розмову вела Юліана ШЕВЧУК.