Минулі п’ятнадцять років діяльності Конституційного Суду України посилюють актуальність запитань: яка його цінність в державному устрої, чи виконує він своє призначення охороняти Конституцію як фундамент конституційного ладу, права і свободи громадян як вищий пріоритет правової і соціальної держави?

Звертаючись до витоків конституційного правосуддя в Україні, слід згадати, що поява цього унікального інституту судової влади була продиктована ідеями перебудови — цим могутнім рухом Українського народу до свободи і демократії. Під час закладення в Конституції статусу єдиного органу конституційної юрисдикції її творці виходили з головного — якщо в державі відсутній судовий конституційний контроль, то навіть найдемократичніша конституція з широким обсягом проголошених прав і свобод громадян загрожує залишитися лише папірцем, а суспільство рано чи пізно опиниться перед загрозою ніким не обмеженої публічної влади. Отже, в пошуках надійних гарантій від проявів тоталітаризму конституційне правосуддя як ніколи набуває свою цінність, покликано здійснювати вищий конституційний контроль за актами визначених Конституцією суб’єктів влади. Наявність Конституційного Суду в державі означає не тільки створення дієвого механізму охорони Конституції. По суті, вперше в нашій країні з’явився державний орган, якому всі органи правосуддя зобов’язані початком фактичної реалізації повноважень статусу судової влади. Це свідчить, що конституційне правосуддя виявило здатність реально, на основі Конституції, визначати межі законодавчої та виконавчої влади, а для політиків і державних діячів твердо встановлювати вимоги — керуватися не політичною доцільністю, а нормами Конституції і законів України. Щоб узгоджувати Конституцію і правову дійсність, в рішеннях Конституційного Суду не лише вироблялися фундаментальні правові позиції, а й розвивалися конституційні положення, виявлявся їх ціннісний зміст, а це підтверджує дієвість самостійної функції конституційного правосуддя — офіційно здійснювати тлумачення конституційних і законодавчих норм. Можливість оцінити конституційне правосуддя як інститут, що вирішує винятково питання права, пов’язана з його активним потенціалом на майбутнє, який уже довів здатність справді захищати встановлений Конституцією демократичний державний лад, соціальні цінності і, що найголовніше, права і свободи громадянина і людини. У більшості вирішених справ, в тому числі і розв’язаних конфліктів, за минулий, особливо початковий період суперечливих відносин між суб’єктами влади, конституційне правосуддя виявило здатність впливати на досягнення стабільного конституційного правопорядку і, що важливо для суспільства, демонструє волю, як політичні питання переводити у площину праворозуміння. Це дасть і надалі можливість створення незалежного, заснованого тільки на законі судочинства. Завдяки конституційній юрисдикції суттєво піднімається професійне становлення і зміцнення інших судів в країні, а отже, формується і система судової влади, яка повинна ефективно захищати саму Конституцію. Перевагою конституційного правосуддя є те, що воно є «маяком» у період трансформаційних реформ, і коли суспільні цінності в небезпеці, всі роздивляються туди, де він світить, символізуючи вищу цінність — права людини. Законодавець, уряд повинні рахуватися з такими обставинами, адже конституційні принципи, які конкретизуються у рішеннях і висновках Конституційного Суду України, є результатом конституційної політики, яка здійснюється всіма вищими органами держави. Конституційне правосуддя підтверджує, що надійною основою в державі завжди має бути дотримання конституційних принципів, в яких закладено невичерпний потенціал Конституції і які за своєю лаконічністю втілюють в собі дух і смисл Конституції. У діяльності Конституційного Суду України є певні здобутки, коли на їх основі адаптувалися конкретні конституційні норми у розглянутих справах «про владу народу» (2005 рік), «про законний інтерес», «про гарантії незалежності суддів» (2007 рік), «про соціальні гарантії громадян» (2007 рік), «про прийняття Конституції та законів України на референдумі» (2008 рік) та інших.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях проводить головну ідею конституційного права, що Конституцію слід застосувати в її цілісності, оцінюючи зміст однієї норми, необхідно приймати до уваги інші в системному праворозумінні. «Буква» конституційного права — це його конкретні норми, дух його — в нормах, принципах. Тому визначна роль Конституційного Суду полягала у формуванні окреслених ним орієнтирів консти-туційної політики, що важко сьогодні недооцінювати.

Незаперечна істина — конституційне правосуддя повинно служити суспільству. Але що чекає людина від конституційного правосуддя? Безумовно, таких його актів, в яких реалізовувався б принцип соціальної держави, політика якої повинна бути спрямована на забезпечення гідного життя і вільний розвиток людини. Саме пошук балансу, взаємоузгодженності конституційних принципів, між якими немає ієрархії відповідно до верховенства прав людини — ось головне призначення конституційного права і Суду, коли під час розгляду справ, тлумачення Конституції мають вироблятися постулати суспільної ваги, виявлятися головні орієнтири для законодавчої політики і формування (модернізації) правової системи.

Авторитет конституційного правосуддя базується на авторитеті Конституції, і в своїх рішеннях Суд зміцнює Конституцію і це надає їй реально переважну силу, коли її поважають і дотримуються, а без цього неможливо створення правової держави. Слід особливо наголосити, що в цьому полягає важливий для всіх нас момент істини, а саме: має бути такий конституційний правопорядок, за якого всі органи влади і всі посадові особи, включаючи главу держави, не лише визнають Конституційний Суд як основного творця конституціоналізму, а й визнають обов’язковість його рішень, навіть якщо деякі з ними і не згодні. Тому не може бути будь-якого втручання в діяльність Конституційного Суду, а його незалежність від інших суб’єктів влади є внутрішньою свободою правових переконань. Саморегуляція і самообмеження суддів має доповнюватися високим почуттям відповідальності, що є складовою незалежності Суду. Мабуть, цілком справедливо відомий вчений — екс-голова КС Росії М. Баглай влучно висловився: Конституційний Суд — ця тендітна дитина свободи, потрібен народу і державі тільки за умови, що він діє незалежно і служить винятково Конституції. Конституційний Суд України з перших кроків своєї історії виступив на захист єдиного конституційного правопорядку, з позицій конституціоналізму обґрунтував і розвинув важливі конституційні постулати, знаходив правові рішення в часи політичної кризи, що сприяло стабільності в суспільстві. Усі ми свідомі того, що саме така конституціоналізація суспільних відносин, такий конституційний контроль підвищують довіру народу до Конституції і держави, створюють умови для оптимізму в політичних відносинах.

У зв’язку з цим не можу не зазначити, що конституційне правосуддя, яке позбавлено кон’юнктурних міркувань, має в особі суддів науково-теоретичний потенціал, здатне на базі позитивного права і юридичної науки створювати нові принципи надпозитивного (природного) права, які є гарантіями прав і свобод людини і громадянина. У цьому має виявлятися його природа — унікального феномену конституційної юрисдикції.

Визнанням міжнародного авторитету Конституційного Суду України є його незаперечливий вступ до Конференції європейських конституційних судів, оскільки він працює з дотриманням високих вимог цієї авторитетної міжнародної організації. Це наявно підтвердилося під час проведення у вересні нинішнього року в Києві Міжнародної конференції голів Конституційних Судів з різних країн Європи та Азії.

Практика конституційного правосуддя засвідчила, що Конституційний Суд не підмінює інші владні органи і не втручається до їх компетенції. З одного боку, він незалежний від них, а з другого — своїми рішеннями суттєво впливає на їхню діяльність, особливо в сферах законодавчої та виконавчої діяльності. У цьому розумінні він — юрисдикційна інстанція, якою і повинен бути орган конституційного правосуддя. Тому що Конституційний Суд здійснює судочинство не проти людей, а стосовно законів, які мають загальнорегулятивне значення для суспільства. Природно, що судді наділені досить широкими повноваженнями і від кожного залежить ефективне застосування конституційної юрисдикції, а це, в першу чергу, глибоке пізнання права, з позиції якого здійснюється судочинство. Отже, незалежність суддів, представляючи фундаментальну цінність будь-якої демократичної держави, не передбачає утаємниченості суддівського корпусу, і це підкреслює актуальність поновлення публічного розгляду Конституційним Судом на пленарних засіданнях справ, особливо за зверненнями громадян. Як форма «зворотного зв’язку» між суспільством і конституційним правосуддям, суспільна реакція, як на судові рішення у конкретних справах, так і на практику у так званій «письмовій процедурі», має відображати адекватно довіру до Суду, який сповідує цінності конституціоналізму, прав і свобод людини.

Анатолій СЕЛІВАНОВ,доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, постійний представник Верховної Ради в КСУ.