У Каховці на Херсонщині городяни живуть, немов на мінному полі. З регулярністю, що пригнічує (не рідше одного-двох разів на рік), їхні нерви випробовують великі аварії в системі комунального господарства, через які цілий регіон «балансує» на межі екологічної катастрофи.
Аварії стали нормою
Востаннє в тутешньому мікрорайоні «Свєтлово» потріскали залізобетонні конструкції так званого колодязя-гасителя, що регулює тиск на колекторі. Зрештою, фекалії обсягом майже 60 кубометрів на годину пішли просто в Каховське водоймище. Нечистоти три дні заливали прісне море, з якого «живиться» Північно-Кримський канал, що поставляє прісну воду в степові райони півострова. Аварія сталася на семиметровій глибині, тому на її усунення пішло стільки часу і ще більше грошей — близько 80 тисяч гривень. У муніципальному бюджеті їх знайшли, але головної проблеми це не розв’язало. Адже колектор та очисні споруди міста будували 43 роки тому, тож вони нагально потребують реконструкції, яка коштуватиме рівно в тисячу разів дорожче. А таких грошей у розпорядженні міської влади немає. «Потрібно принаймні 80 мільйонів гривень, необхідність виділення яких ми не раз обґрунтовували у своїх зверненнях до облради та облдержадміністрації. Однак під час кризи вільних коштів у регіоні немає, і без допомоги державної влади нам не обійтися, — визнає міський голова Каховки Олександр Карасевич.
По суті, нині каховський колектор — це «мінне поле». Сьогодні рвонула одна «закладка», завтра фонтан заб’є з іншої або навіть декількох, тому що тактика накладання нових латок на стару трубу себе давно не виправдовує. Для низов’їв Дніпра «залпове» потрапляння в річку декількох сотень або навіть тисяч кубометрів побутових стоків, звичайно, не є катастрофою глобального масштабу. Однак погано те, що скидання забруднених вод у Каховське водоймище давно вже стало звичною практикою для комунальних підприємств міст і селищ, розташованих на берегах рукотворного моря.
Після купання — до лікаря!
У сусідньому з Каховкою місті Берислав, приміром, очисні споруди не можуть «довести до розуму» ось уже десяток років — там теж проблема із грошима. Чиновники з тамтешньої міськдержадміністрації розводять руками: «зверху» обіцяють допомогти у розв’язанні проблеми — якщо не цього року, то наступного вже точно. А тим часом «символічно» знезаражені фекалії з року в рік ллються в балки, що раніше слугували нерестовищами цінних промислових видів риб, яким дамба Каховської ГЕС перекрили дорогу до плавнів.
Тепер лящ, тараня та короп намагаються триматися від берега подалі. Та й для людей літнє купання в Каховському морі частенько закінчується якщо не висипкою на шкірі, то різними розладами. Недаремно санепідемслужба ось уже багато сезонів поспіль не дає офіційного дозволу на відкриття переважної більшості місцевих пляжів — купатися поряд із ними корисно для здоров’я приблизно так само, як борсання в каналізаційному колодязі. Водночас узбережжя Каховського моря чомусь продовжують уважати не зоною екологічного нещастя, а місцем відпочинку. Тут будують пансіонати, дитячі табори, а в останнє десятиліття — ще й мисливсько-рибальські бази для заможних українців, посилено рекламуючи «чисте повітря і первозданну природу». А тим часом навіть утилізація сміття, що залишилося від численних відпочивальників, — і то проблема.
До брудної води додайте смітники
На Херсонщині, в тому числі й поряд із містами та селами на узбережжі рукотворного моря, є 378 полігонів для побутових відходів. Однак 340 із них працюють із грубим порушенням санітарних правил або взагалі не мають документів про відведення землі. «За цю роботу відповідають сільські та міські ради. Наводити порядок на смітниках й «узаконювати» їх вони начебто не відмовляються, однак і не поспішають із цим, розтягуючи «задоволення» на роки, а часом і на десятиліття. А смітники тим часом безперешкодно отруюють ґрунтові води й навколишнє середовище», — зазначає перший заступник головного лікаря санепідемслужби області Анатолій Коваль.
За останні десятиліття в курортній Таврії не спромоглися побудувати жодного заводу не те що з переробки, а хоча б із сортування сміття, хоча край буквально задихається від нього. У самому обласному центрі, котрий теж, до речі, стоїть на березі Дніпра, полігон для утилізації ТПВ уже п’ять років як має бути закритий через перевантаження. Але він все-таки працює за щорічно «оновлюваними» дозволами природоохоронного відомства. А новий полігон біля села Федорівка Білозерського району як був, так і залишається «у проекті».
Екологи Херсонщини стверджують: Каховське водоймище вже перетворилося на «зливну яму» для Дніпра. І річ тут не лише в «засиллі» стихійних смітників і у викидах каналізації із міст і сіл на його узбережжя. З верхів’їв головної української річки сюди теж суне потік промислових стоків, «розбавляючи» воду хімікатами, радіонуклідами та іншими «забійними» речовинами. Коли низов’я не перегороджувала гребля, все це добро течія виносила в Чорне море, однак після будівництва Каховської ГЕС стоки «зарегулювали» настільки, що влітку скидання води з дамби часом не перевищує 700—1000 кубометрів за хвилину — вдвічі-втричі менше необхідного мінімуму. А в стоячій воді отруєна суспензія осідає на дно, стрімко нарощуючи й без того надмірну товщу мулу.
Що робити?
За останніх сорок років на окремих ділянках цього дна шар мулових відкладень уже досяг 9—11 метрів, і що саме за «золото» там нагромадилося, ніхто не знає. Адже планового моніторингу останнього в каскаді дніпровських ГЕС руко-творного моря ніхто не проводить — в найкращому разі через системи супутникового спостереження відстежують, звідки в плавні приплила по воді чергова кілометрова пляма отруйної плівки. Але ж море, що «поцупило» у країни тисячі гектарів ріллі, десятки населених пунктів, рано чи пізно доведеться «спускати». І нашим нащадкам доведеться неабияк витратитися на утилізацію донних відкладень, які на природне добриво для тих-таки полів навряд чи будуть придатні.
Херсонська область.
