Проблеми зі збутом зерна з’явилися на Кіровоградщині
У всьому світі сільське господарство — це один із найризикованіших видів діяльності. Звісно, Україна в цьому контексті — не виняток. Навіть за сприятливих, як нинішнього року, погодних умов, аграрії у боротьбі спершу за урожай, а потім за його прибутковий збут часто залишаються в програші.
Більш-менш стабільно почуваються ті господарства, що мають власні елеватори. Такі, скажімо,
як ТОВ «Саторі-С», фермерське господарство «Омельяненко» та ще кілька в області. Вони в ситуації, коли ціни на зернові в Україні стрімко впали, можуть собі дозволити притримати свій товар до поліпшення цінової ситуації. А переважна більшість мусить або реалізувати його сьогодні державі в особі зернотрейдерів за невиправдано низькими цінами, або до часу здавати на зберігання на чиїсь елеватори. Там, за словами одного з фермерів Новомиргородського району, «здеруть сім шкур: за прийом зерна, за зважування, за просушування, за зберігання, за оформлення документів...», а відтак товар на стадії зберігання суттєво подорожчає. Одне слово, оптимізму в очах і словах тих, хто цьогоріч виростив доволі пристойний урожай, — не спостерігається.
Державна політика не є державницькою
— Та про який оптимізм може бути мова! — каже комерційний директор приватного підприємства «Влад», що в Кіровоградському районі, Віктор Демченко. — Урожай зібрали непоганий, тільки ж користь від того яка?
— Виходить, в Україні дві біди: або замало зібраного збіжжя, або забагато?
— Ні, в нас одна біда — втручання владних структур у ринкові відносини.
— А якщо конкретніше?
— Свого часу була створена вся інфраструктура нормального регулювання аграрного ринку. Існувало декілька державних компаній, що опікувалися забезпеченням цінової політики для задоволення продовольчих ресурсів зерна, необхідного державі. Насамперед це Аграрний фонд, який займався тим, що знімав із ринку певну кількість зерна для того, щоб збалансувати пропозицію з попитом, і в такий спосіб відрегулювати ціну. Тобто, це був регулятор ціни. Перед сезоном збирання врожаю визначалися мінімальна й максимальна ціна закупівлі збіжжя, нижче і вище якої в принципі Аграрний фонд не міг закуповувати зерно, потім за середньозваженими цінами на останніх трьох біржових торгах визначали чітку ціну, що обов’язково коливалася у визначеному діапазоні. Отже, Аграрний фонд завжди платив дещо більше, ніж інші трейдери, підтягував ціну.
— На сьогодні, — продовжує Віктор Миколайович, — для мене абсолютно незрозуміло, яке завдання ставить перед собою Аграрний фонд. Він на ринку практично відсутній. Працює лише одна компанія «Хліб-інвест», але її вплив незначний. Не сприяє розвитку агробізнесу й безпідставне запровадження квот та мита на експорт зерна. Таку державну політику важко назвати державницькою. Треба всім усвідомити одне: або ми працюємо за ринковими правилами, або ж повертаємося до планової економіки, як було за Радянського Союзу.
Прогнозувати рентабельність зерновиробництва В. Демченко поки що не хоче, оскільки ще невідомо, які ціни сформуються за рік загалом.
— Зерно не можна сьогодні продавати, — резюмує мій співрозмовник. — З кількох причин. По-перше, держава перебуває в стані великих інфляційних очікувань, і просто тримати вільні кошти на банківських рахунках — це дуже ризиковано. По-друге, той ціновий діапазон, що маємо нині, абсолютно не влаштовує аграрія. Якби нормальна цінова політика — не було б жодних проблем із реалізацією збіжжя. А так у виграші тільки посередники, які називають себе трейдерами. Вони мають найбільший зиск із того, що вирощене на наших полях тяжкою працею селян.
«Не можемо підвести людей»
Аграрне питання перебуває більше в політичній площині, ніж в економічній, хоча мало б бути навпаки. Такої думки директор сільгосппідприємства «Україна» Устинівського району Анатолій Петренко. Він протягом чотирьох десятиліть організовує сільгоспвиробництво, дбає про інфраструктуру свого села, тож, як і більшість аграріїв, заслуговує, щонайменше, на чесне ставлення до себе з боку держави.
— Чому в аграріїв зіпсований настрій? — запитує він і сам же відповідає: — Та тому, що держава нас просто використовує, не надаючи належної підтримки, жодних гарантій. На відміну від інших, через несприятливі цьогорічні погодні умови ми не можемо похвалитися гарними врожаями, але на доходах людей це негативно не позначилося: з пайовиками розрахувалися повністю (в «Україні» плата за земельний пай становить чотири відсотки від його вартості. — Л.Р.), вчасно видаємо працівникам платню, розрахувалися за кредитами. Ми не можемо підвести людей. Хотілося б такого ж ставлення до нас і з боку держави.
«Ми вітаємо державну політику»
А ось перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку Кіровоградської облдержадміністрації Віктор Ніколаєнко живе ніби в іншій країні — жодних проблем зі збутом вирощеного він не бачить. За його словами, ситуація нормальна.
— Кожен продає вирощене там, де йому вигідно. В області створено річний запас зерна для хлібопечення і роздрібної торгівлі борошном, макаронами, крупами, решту можна продавати на власний розсуд, — каже Віктор Григорович. — Ми — державна установа, ми не можемо мати іншої думки, крім державної, ми вітаємо державну політику.
На запитання: «Чи зустрічається сьогодні керівництво АПК з аграріями, чи знає про їхні проблеми?» чиновник пояснив:
— Якщо приходять на прийом — зустрічаємося. Великих проблем я не вбачаю. Є дві сторони, одна з яких прагне подорожче продати вирощене, а друга — подешевше купити. Вони й повинні дійти консенсусу. Що стосується державної підтримки, то діють спеціальні програми. Наприклад, під заставу зерна можна отримати в банку будь-який кредит. До речі, банки самі сьогодні шукають сільгоспвиробників — кредитних ресурсів вдосталь.
P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що Верховна Рада України скасувала мито на вивезення із країни пшениці та кукурудзи. Експорт цих культур до кінця року не обкладатиметься додатковими податками. До цього підприємців змушували платити дев’ятивідсоткове мито на пшеницю і дванадцятивідсоткове — на кукурудзу.
