До редакції зателефонував постійний і давній читач «Голосу України» Василь Марченко. «З інтересом стежу за намаганням редакції привернути увагу міської влади до проблем незаконної забудови Гідропарку та навести там лад, — сказав він. — Але, судячи з відповідей офіційних осіб, зокрема й наведених у кореспонденції «Влада скаржиться, що ... не має влади», надрукованій 28 вересня, ані КМДА, ані правоохоронні органи не зацікавлені в тому, щоб цей парк насправді був місцем відпочинку для усіх городян. Чому? А хіба незрозуміло: «відфутболюючи» запити редакції до різних інстанцій, можновладці та правоохоронці покривають один одного. Назва таким діям теж відома: корупція. Чому «Голос України» не порушує питання саме так?»
Заради справедливості слід сказати, що є й інші думки. Деякі читачі, приміром, пишуть: «Причепилися до Гідропарку! Хіба журналістам бракує інших тем?» Не бракує. Але, взявшись дослідити цей локальний шматочок нашого життя, я хотіла добитися бодай маленького поступу на шляху до справедливості. Тим паче що наші можновладці (читай політична еліта) за нагоди й без неї підкреслюють чи не головне завоювання демократії в Україні — свободу слова. Тим часом у друкованих ЗМІ взагалі зникли рубрики, під якими розповідалося б про заходи, вжиті владою після критичної публікації. Влада зрозуміла, що критика в газеті — це не боляче, що нею можна нехтувати, усупереч законодавству.
Ситуація з незаконною забудовою у Гідропарку насправді цікава. Тільки-но КМДА зачепила дещицю нелегальних МАФів, запротестували підприємці: ми заплатили чиновникам, а тепер нас демонтують. Але замовчують, що на забудову пляжів та узбережжя не мали дозвільних документів, заплативши за місце банальним хабарем. І ні для кого не є таємницею. Як і те, що здебільшого забудовники і самі є представниками влади або ж їхніми родичами, кумами, сватами. Чи не тому з ними так важко «боротися»?
Неодмінна обіцянка кожного нового Президента України та його політичної сили — боротьба з корупцією у всій країні. Є пропозиція: почати з локальної території — Гідропарку, де вона чітко «прочитується» навіть із публікацій у «Голосі України». За роки його дерибану тут «засвітилися» представники всіх, без винятку, політичних сил, тож Президента буде важко звинуватити, що розпочав не з тих.
І річ не лише в зажерливих можновладцях, яким усе мало. А хіба ми з вами, котрі дозволяємо їм це робити, не винні, що вони такі, які є? Зрозуміло, кожен окремо не кинеться з’ясовувати стосунки з чиновниками, які за «красиві очі» порушують закони, надаючи дозвільні документи, до речі, з власним факсиміле. Так просто, з’ясовується, можна встановити хабарника!.. Але... Де наші зелені, екологи, політики, яким потрібна підтримка електорату? Чому вони не кличуть громадян на захист природи?
Те, що з Гідропарком треба щось робити, — очевидно. Можновладці теж так вважають. І пропонують «варіанти»: побудувати тут аквапарки, зоопарки, водні стадіони, яхт-клуби, дискотеки, ресторани, розважальні центри. Побудувати, побудувати, побудувати! Та про що це вони? А про перетворення одного з найкращих куточків природи практично в центрі міста (яка столиця може похвалитися таким Божим даром?) на ще один залізобетонний центр? Але ми маємо кам’яні джунглі в самому місті. Чи не досить? А щоб босими ногами по траві, по піску, по лагідній і чистій дніпровській воді — слабкувато?
