Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Зустріч з мешканцями села Ягідне.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Заступник Голови ВР України Олена Кондратюк (у центрі), Спікер Саейми Латвійської Республіки Едвардс Смілтенс (праворуч) , голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус під час зустрічі з мешканцями села Ягідне.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Зустріч з мешканцями, яким надано будівельні матеріали для відновлення пошкоджених осель
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Зустріч з мешканцями, яким надано будівельні матеріали для відновлення пошкоджених осель
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Жителька села Ягідне Валентина Данилова розповідає про життя в окупації спікеру Саейми Латвійської Республіки Едвардсу Смілтенсу
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Жителька села Ягідне Валентина Данилова
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Жителька села Ягідне Валентина Данилова
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Жителька села Ягідне Валентина Данилова
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Заступник Голови ВР України Олена Кондратюк, Спікер Саейми Латвійської Республіки Едвардс Смілтенс , голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Підвальні приміщення Ягіднянської школи, де під час окупації утримувались понад 350 мирних жителів.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Підвальні приміщення Ягіднянської школи, де під час окупації утримувались понад 350 мирних жителів.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Підвальні приміщення Ягіднянської школи, де під час окупації утримувались понад 350 мирних жителів.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Підвальні приміщення Ягіднянської школи, де під час окупації утримувались понад 350 мирних жителів.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Підвальні приміщення Ягіднянської школи, де під час окупації утримувались понад 350 мирних жителів.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Підвальні приміщення Ягіднянської школи, де під час окупації утримувались понад 350 мирних жителів.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Заступник Голови ВР України Олена Кондратюк, спікер Едвардс Смілтенс, голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус біля пошкодженого будинку в селі Іванівка біля Чернігова.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Спікер Саейми Латвійської Республіки Едвардс Смілтенс дарує голові Чернігівської ОДА В’чеславу Чаусу комп’ютери у селі Іванівка біля Чернігова.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…».
Юрій Музика – керівник управління освіти і науки Чернігівської ОВА дарує спікеру Саейми Латвійської Республіки Едвардсу Смілтенсу українськи ляльки, зроблені дітьми Чернігівщини у селі Іванівка біля Чернігова.
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
Делегація Латвійської Республіки на чолі з Головою Сейму Латвійської Республіки паном Едвардсом Смілтенсом відвідала села Іванівка та Ягідне Чернігівської області. Їх супроводжувала заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк.
У селі Ягідному латвійці зустрілись з мешканцями, яким під час окупації довелось сидіти у сучасному російському концтаборі, в який вони перетворили школу.
Валентина Данилова розповідає, що в підвалах сиділи з 3 до 30 березня. А 31 березня зайшли наші вже. Було холодно. Було забито людьми. Стояли стільчики маленькі і ми на них день і ніч сиділи. Тут були мами з маленькими дітками. Подумайте, якщо ви їдете в автобусі і сидите, хай може 5 годин чи навіть добу, як ви себе почуваєте. Це дуже тяжко. А я 28 днів так сиділа. Ноги поопухали, були товсті. У сусідки моєї взагалі криваві були, сукровиця тікла. Валентина, їй 60 років, була тут з 83 – річною мамою і чоловіком, йому 60 теж. Перші дні нам ще дозволяли виходити. Чого вони нас тут тримають – вони нам нічого не пояснювали. Просто зігнали всіх сюди. Перше, що вони сказали – ми вас прийшли рятувати. Я кажу – як?! Від кого?! Поки вас не було тут ніхто не стріляв. Біля мого будинку поставили міномети, стріляли на Чернігів. У мене мама з Донбасу приїхала, там теж була війна. Вона казала, що нас зараз можуть розстріляти. Було страшно. Командували російські офіцери. Чули їхні позивні «Глухий», «Паук», «Клен» - всі слов’яни. «Глухий» кичився, що в нього дід Глущенко з Житомирської області, я так розумію, що і в нього було прізвище Глущенко, ходив тут за старшого, командував. Їли ми спочатку що в кого було. У мене був батон. Але їсти не хотілося, тошнота така була. А на третій день наші молодші хлопці й дівчата організували кухню нагорі. В школі в їдальні взяли каструлі, поставили цеглини, розвели багаття. Варили нам їсти, коли двічі в день могли погодувати, коли раз. Якусь кашу, якийсь суп. Світла тут не було. Зробили світильник із пластикової пляшки і вставили туди свічечку.
У підвалі через нелюдські умови – відсутність достатнього простору, санітарних умов, доступу до повітря, їжі, води – померли 10 літніх людей. Також встановлено, що сімох жителів села загарбники розстріляли.
На дверях концтабору ХХІ століття жителі села вели календар, а поруч – писали імена загиблих. Праворуч – прізвища людей, які тут же померли, ліворуч – тих, кого росіяни розстріляли.
Анатолій Матюха-70 років, дружина Тамара -66 років, донька Таня, внуки Данило й Саша -7 і 9 років – всі сиділи в цих підвалах. Спали на підлозі, на ящиках. Їсти давали мало.
Володимир Рень- 65 років, теж сидів. Все село сиділо 341 чоловік. Як оселедці в банці. Жінка вже давно вже в Італії, діти в Чернігові – два хлопці. Володимир ховався в погребі, до того як усіх забрали в підвал. Каже, що вибили двері, кинули гранату в погріб. Він ховався за стіною і так залишився живим. Також розповідає, що стояв у кацапів великий автомобіль зі снарядами. «Наші поцілили точно в нього, такий вибух був… Як вони попали, чи хтось підказав…»
