Картинки звичайного дня

Ранок. Прокидаюсь. Ледь відкриваю очі і одразу ж примружуюся. Сонце в квадраті кватирки схоже на лимон — яскраве і соковите. Перша зелень за вікном. Зухвалі кущики трави густо повибивались із-під землі. Нестримні, насичені кольором і ще не приборкані косаркою. Вранішній пейзаж загалом нагадує полотна імпресіоністів: мінімум буденності, максимум кольорів і вражень. Саме такою є весна в цьому Місті. Саме такою вона є сьогодні.

Потягуюсь і остаточно скидаю з себе рештки сну. Підстрибую з ліжка. Душ. Рушник. Кухня. Сік. Такий-сякий сніданок. Джинси. Светр. Сумка. Ключі. Двері. Під’їзд. Вулиця.

Привіт, Місто. Як настрій? Усміхаєшся мені? Навзаєм. А я просто собі йду. Гуляю. Інколи ловлю кадри з життя Міста. Мовби підглядаю за ним у шпарину об’єктива. Такі кадри часто спонтанні, а значить, щирі. Подивимось, що життя підкине мені сьогодні.

Зграйка студентів у міській кнайпі на Контрактовій. Молоді, палкі, веселі. Про щось теревенять, сміються. Перший кадр. Клац. Помітили. Махають руками. Кумедно позують. Клац. Клац. Жебрак біля метро сидить просто на асфальті. Поруч — кашкет із дріб’язком. Усмішка на зашкарублому обличчі. Клац. В очах — суміш безтурботності і туги. Клац.

Двійко вуличних музик. Грають щось схоже на реггей. Щось мелодійне і медитативне. Грають перш за все для себе. Насолоджуються музикою. То їхній наркотик, на який вони прагнуть підсадити інших. Зупиняюсь. Клац. Іду, мугикаючи про себе мотив пісні. Обертаюсь. Ще кадр.

Закохана пара на Узвозі. Замріяні, безтурботні. Вони стиха розмовляють. Вона запитує про щось. Він відповідає поцілунком. Клац.

Майстриня бісерних феничок під пляжною парасолькою. Браслети, намиста. Яскраві й самобутні. Може, придбати собі щось? Підходжу, обираю. Тепер на моєму зап’ястку помаранчевий браслет з різноманітними сонцями. Замість решти прошу фото на пам’ять. Бабуся усміхається. Клац.

Кицька з кошенятами в траві. Малеча вовтузиться, перекидається, нявчить. Усі руді й пухнасті, як мама. Клац.

Майданчик Сходів. Тут просторо, свіжо і зелено. Тут можна помріяти, дивлячись униз на Дніпро. Звідси він здається чистим. І моя душа тут стає чистішою. Клац.

Дівчина-готесса на тротуарі. Чорна спідниця і... вишиванка. Шкіряні прикраси. Темний макіяж. В очах самотність і самозануреність. Розпач — то її шлях. Клац.

Хлопець у великих прикольних навушниках. Йде, ледь підстрибуючи. В такт музиці, напевно. Наспівує мотив. Що ж він слухає? Клац.

Метелик над жовтою кульбабою обабіч тротуару. Яскравий і перший цієї весни. Клац.

Туристи, що скуповують українські сувеніри, намагаючись наостанок сказати продавцеві «дякую», дівчинка в рожевих окулярах, скейтери на Майдані, що водночас вражають і лякають перехожих, маленьке дівча з повітряною кулькою, зграйка емо-кідів, просто собі пішоходи... Клац, клац, клац...

Життя підкидає різноманітні кадри — лише встигай їх побачити!