Ностальгія за... майбутнім

Третього жовтня 1990 року західна та східна частини Німеччини об’єдналися в одну державу. Сказати, що тоді громадяни і східної, і західної частини Німеччини раділи, — нічого не сказати: вони тріумфували! Але сльози радості швидко висохли, а в ставленні земляків один до одного спочатку з’явилися нотки роздратування, яке дедалі частіше перетворювалося на невдоволення, а почасти на зневагу й ворожнечу. І навіть за майже 20 років після падіння Берлінського муру західні та східні німці незадоволені одне одним. І не лише люди похилого віку, а й молоді. 

Найпоширеніша думка західних німців про своїх східних сусідів, як свідчать опитування, така: «Вони не дуже розумні, багато скаржаться, не можуть або не хочуть працювати». Натомість східняки своїх «опонентів» вважають «егоїстами, безцеремонними на шляху до досягнення мети, недалекими людьми». Крім того, чимало західних німців переконані, що до об’єднання вони жили краще, а в їхніх нинішніх проблемах винні східні сусіди. Цікаво, що й східні німці думають так само! Про це кореспондент «Голосу України» розмовляла з керівником дослідницького центру «Держава НДР» при Вільному берлінському університеті, автором кількох праць з історії цієї марксистсько-ленінської держави, професором Клаусом Шредером.

— Через надто примарні очікування від об’єднання та спрощене уявлення про реалізацію цієї ідеї з обох сторін. Чомусь вважалося, що достатньо оновити інфраструктуру, створити високотехнологічні виробництва, побудувати сучасні машини — і на сході виникне нова західна Німеччина. Цього не сталося.

З другого боку, потрібно враховувати, що підприємство можна перебудувати швидко, але ментальність людини так само швидко змінити неможливо. Маю на увазі менталітет німців, котрі до 1990 року мешкали в НДР. Цілком зрозуміло, що призвичаїтися до нових правил життя неможливо за одну ніч. А вони геть інші, ніж ті, що були в колишній НДР.

— Я б сказав, що західні німці за старими часами сумують більше, ніж східні: вони вважають, що тоді жили заможніше. Але коли йдеться про ностальгію, то передовсім маються на увазі східні німці. Наш центр провів дослідження, результати яких свідчать: понад 20% західних німців хотіли б, щоб знову був Берлінський мур. А 10—15% східних прагнуть повернути НДР.

— Досі важко перебудуватися, важко жити практично в іншій, новій формації з її жорсткими вимогами у всіх сферах. Я б не сказав, що вони бажають жити за тодішнього реального режиму, бо навряд чи забули, що таке «штазі». Але що старішою стає людина, то привабливішою їй здається її минуле — цей феномен притаманний не лише східним німцям...

— Німецькі політики «перетисли» з об’єднанням, не дуже відверто інформуючи громадян про його вартість. Вважалося, що з усіма витратами впорається державна каса — без підвищення податків, виплати соціальних допомог і т. д. Щоправда, були й пропозиції об’єднуватися поступово, не вкладаючи так багато грошей у східну Німеччину. Коли західні німці зрозуміли, що красива ідея занадто дорога, то почали дуже стримано до неї ставитися. Але насправді мало хто уявляв, скільки це коштуватиме. Люди хотіли грошей, хотіли швидкого об’єднання. Коли б західні німці знали, що воно щорік коштуватиме 100 млрд. євро, то не пішли б на цей крок. Адже нині мало кому відомо, що у пенсіях, котрі виплачуються на сході, кожне друге євро надходить із західної Німеччини. Якби НДР залишилася самостійною країною, то вона б могла виплачувати лише 50% пенсій, котрі нині східні німці одержують з пенсійного фонду західних сусідів. Водночас скажу, що соціально-економічна ситуація у країні нині набагато краща, ніж настрій людей.

— А от цей феномен не може пояснити ніхто...