Нотатки такого змісту створювалися не відразу. Не останню роль відіграла моя колишня робота практичного психолога в Державній середній художній школі ім. Т. Шевченка. Скажімо, на уроці людинознавства даю шестикласникам завдання дати письмову відповідь на запитання:
«Якими лагідними словами називають мене вдома». Вони думають хвилин 15. Крім 5—6 учнів, ніхто з класу не може пригадати. Згодом, на зборах, їхні батьки, одержавши папір і олівець, записують 20 теплих, пестливих слів для своєї дитини, що тепер мають увійти до вжитку. А слова, на які вони досі були скупі, такі: сонечко; мій зайчик; моя вербиченька; як мені радісно, що ти є; що я без тебе робила б тощо.Ще одна контрольна для батьків. На запитання
«Коли я востаннє бачив маму усміхненою?» учні думають і 10, і 20 хвилин, а пригадати ніяк не можуть. Запитую: чому ви не усміхаєтеся до своїх дітей? Чому такі суворі з ними? Відповіді батьків різні і, на жаль, неправильні: «зараз не до сміху», «на роботі втомлююсь», «не заслуговує», «усмішка розслабляє, розбещує, він же хлопець», «не задумувалася над цим» і т. д.Якось двоє директорів і двоє завучів попросили провести соціологічне опитування. Батькам запропонували запитання:
«Хто відповідає за виховання ваших дітей?» Із 1600 опитаних 1150 осіб відповіли: «Школа». Інші написали: «Суспільство», «Міліція», «Нинішня влада». А 105 відповіли: «Сім’я, мій чоловік і я». Є над чим замислитися.У французькій мові слово
«прокляття» означає «те, що погано сказане». Те, в що людина вкладає недобрий, негативний, поганий зміст, уже якоюсь мірою є прокляттям. Наприклад: «Не висовуйся!» — і дитина виросте безініціативною. «Не поступайся!» — і людина намагається довести свою правоту наперекір здоровому глузду, дратуючи інших. А є ще «благословіння» — те, що протилежне прокляттю. Наприклад: «Ти розумний, ти сильний, я впевнений у тобі». Або: «Наступного разу в тебе все вийде». Це так важливо — дати впевненість дитині. Дитина, не впевнена в собі, не стане особистістю, з раннього віку її готують бути невдахою.Отже, стосунки з дітьми.
1. Виявляйте чуйність до дитини, цікавтеся її думками, переживаннями. І це одразу пробуджує в сина (дочки) почуття впевненості в собі — з ним радяться, його люблять.
2. Свідомо уникайте зауважень, які викликають у дитини образу, несприйняття. А також не допускайте у спілкуванні:
— образ на кшталт:
«ти ганьбиш родину й школу»;—
лайки: «ти нікчема»;—
пророцтв з негативним відтінком: «ти закінчиш під парканом, як твій батько»;—
звинувачення: «сварку ти завжди розпочинаєш першим»;—
демонстрування влади: «замовкни і слухай, що старші кажуть»;—
погроз: «я піду від вас».3.
Відчувайте під час спілкування передгроззя і вчасно його уникайте.4. Намагайтеся не давати порад (
«я б на твоєму місці») і не ставити оцінки («це дурниці», «це нереально», «це не для тебе»).5.
Не накопичуйте образи, не пригадуйте давні кривди, факти непослуху. Ви їх пам’ятаєте, а дитина давно забула.6. Відомо, що родина, в якій снідають мовчки, вечеряють мовчки — це родина підвищеного ризику. Можливо, й обійдеться, але будь-коли може статися біда. Ваша дитина має усвідомлювати: навіть кілька хвилин розмови з батьками — то щастя.
«
А що робити, коли в сім’ї це не заведено, і всі вже стали мовчунами»? — запитаєте ви. Розмовляти. Скажімо, разом роздумувати над батьковими неприємностями. Разом приймати рішення.7. Умійте прощати. Десь років у 12—13 наші діти можуть образити так, що потемніє в очах, здасться: навіщо жити? Але настане ранок, і буде винуватий погляд... Умійте прощати навіть те, що прощати нелегко.
Якщо в сім’ї уважно вислуховують, утримуються від в’їдливих, дошкульних зауважень, не зачіпають гідність, то в дитині формується гармонійна поведінка. Атмосфера співчуття торує шлях їй до батьків. Такі зміни відбуваються не одразу. Але зусилля дорослих будуть обов’язково винагороджені.
