Маленьке золотокосе дівча прошепотіло: «Мене звуть Наталя Халітей...»
У руках Наталочки сувенірний рушничок (на знімку). Свої вироби вона дарує рідним та близьким «на щастя, на долю». Кожен із них випромінює тепло і зігріває душу своєю красою.
Керівник гуртка «Берегиня» Обухівського центру юних при Трипільській загальноосвітній школі І—ІІІ ступенів Ольга Давидюк охоче розповіла, що вже понад 10 років його відвідують щорічно майже шістдесят дітей від шести до шістнадцяти років. Гуртківці мають на своєму рахунку вже не одну подяку та нагороду. Свої вироби показували і в рідному селі Трипілля, і в райцентрі, і навіть у Києві були на святі «Таланти твої, Київщино».
Вишивають у гуртку не лише дівчатка, а й хлопчики. Десятирічний Андрійко Руднік просто зачаровував присутніх своєю безпосередністю й талантом. До Києва він привіз лише кілька робіт. Решту зберігають батьки вдома, а ще більше Андрій роздарував. Якось продав свого рушника за... сто гривень у Торговій палаті України, і довго пишався тим, що може сам заробляти гроші. Ось тільки батьки були проти того, щоб син продавав свої вироби. Коли хлопчик говорить про вишивання, його очі сяють отою іскрою Божою. Вишивати навчився в чотири роки.
— Я хотів подарувати мамі щось на 8 Березня, — розповідає Андрій, — та й вишив невеличку серветку. Відтоді й вишиваю.
У кожного гуртківця свій почерк, своя неповторна робота, яка зачаровує глядача. Символічно, що всі вони — вихідці з Трипілля, поетичного Малишкового краю, де, власне, й народилася «Пісня про рушник».