Спішно, за місяць-півтора — згідно з наказом Міністерства палива та енергетики — Державну холдингову компанію «Павлоградвугілля» перетворюють на єдине державне підприємство. Як відверто зізнався міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов, який щойно побував тут, ставиться мета «поступового відходу держави від керівництва галуззю».
І це на відміну від пропозицій Дніпропетровської облдержадміністрації, котра ще восени минулого року забажала перебрати управління вугільним басейном у свої руки. З чіткими гарантіями зберегти шахти та їхні тили цілісним комплексом, а залучених інвесторів тримати під своїм «патронатом». У соціальних інтересах передусім 40-тисячного колективу «Павлоградвугілля», а також і всього населення міст Павлограда, Тернівки та Першотравенська.
Західний Донбас — шматок ласий. У вугільній промисловості України кращого зараз не знайти. Минулого року десять його шахт разом видобули майже 11 мільйонів тонн твердого палива. Фінансово-економічне становище «Павлоградвугілля», однак, катастрофічне. Гірникам воно винне 16 мільйонів гривень зарплати, кредиторам же незабаром буде винне ледве не мільярд. Причин багато, хоч за великим рахунком одна-однісінька: держава виявилася не вельми здатною зарадити шахтарям.
Цілісність холдингу, що доживає віку, зберігають лише на вимогу самих гірників. Точніше, їх профспілок. Хоч де та цілісність? Ще раніше Центральну збагачувальну фабрику басейну, котра жила собі зовсім нівроку, «відлучено» і передано в оренду невідомій для павлоградців компанії «Енергія». Яка наче забезпечить збагачувальникам ще більший рай. У шахтарів же інше бачення ситуації: «рулювати» фабрикою, яка випускає підготовлене до коксування вугілля, — це неабиякі гроші.
Зараз знову йде мова про те, що шахти «у купі» нехай і залишаються, але їх енергоуправління доведеться відокремити. Бо є на нього уже вигідний покупець. А павлоградці категорично проти. Енергоуправління тут — це і комунально-опалювальне господарство трьох міст басейну та забезпечення теплом житлового й соціального секторів. Чи не опиняться люди в становищі заручників і страждальців з чиєїсь ну дуже приватної волі?
Шахтарі, зрештою, люди тямущі і достеменно знають, з якої речі весь цей шарварок. Підприємства чорної металургії в Україні уже приватизовані. Або перебувають у тимчасовому управлінні фінансово-банківських структур. Які приватизаційні пристрасті та баталії тривають нині в енергетиці, теж відомо. А від кого і металургія, і енергетика залежать? Звичайно, від постачальників твердого палива! Отож залишається вуглевидобування ще до рук прибрати...
Гаразд, приватизаційний процес пішов, і його не зупинити. Але яким робом? Якими методами? Західнодонбаські гірники не поспішають державі довіряти. У них є підстави сумніватися, що вона не наламає дров. Бо ось наочний приклад: щось подібне уже відбувалося на Луганщині. Де тепер закрито 35 шахт, 60 із 75 тисяч шахтарів звільнено, а Лисичанськ, Стаханов та Первомайськ стали схожі на мертві міста. Немає в Україні на державному рівні прийнятної програми розвитку вугільної промисловості, і це факт.
Тому павлоградців більше і приваблює варіант, запропонований Дніпропетровською облдержадміністрацією. Він обіцяє порятунок і пуття всьому басейну. У планах навіть ще й будівництво нової шахти — уявляєте?
Але чия візьме?