З історії
Місто Батурин — столиця України в часи козацької держави у ХVІІ—ХVІІІ століттях. Уперше згадується 1625 року. 3 1648 року — сотенне місто Чернігівського полку, а з 1649 — Ніжинського. У 1669—1708 і 1750—1764 роках тут була резиденція гетьманів України. Під час протимосковського повстання гетьмана Івана Мазепи 1708 року російські війська під командуванням Олександра Меншикова зруйнували Батурин.
Гетьманську резиденцію перенесено до Глухова. У 1760 році Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського. Після ліквідації полкового поділу України (кінець ХVІІІ століття) місто увійшло до складу Чернігівської губернії.
Гетьмани Дем’ян Многогрішний, Іван Мазепа, Кирило Розумовський... Ці постаті золотих сторінок української історії поєднали свою долю з Батурином, який нині живе лише пам’яттю про колишню славу. Жителі містечка ще й досі знаходять на своїх садибах монети, зброю, кам’яні фрагменти палаців та... підземні ходи. Колишня гетьманська столиця, де вельможно доживав свої останні роки останній гетьман України Кирило Розумовський, прагне і нині пережити не перше відродження. Ці місця мають магічну силу, попереджають гостей батуринці. В цьому ми переконалися самі, бо після приїзду додому відразу закортіло повернутися до краю таємниць історії і не менш привабливих мальовничих краєвидів.
... Ось тут, на Гончарівці, біля пам’ятної плити гетьмана Івана Мазепи була розташована його заміська резиденція, яка нічим не різнилася від кращих європейських палаців. Її дощенту зруйнували за наказом Петра І. У центрі Батурина — Воскресінська церква —усипальниця останнього гетьмана. Збудовано її з цегли дзвіниці Мазепиного Троїцького собору, яка залишилася напівзруйнованою після погрому Меншикова в листопаді 1708 року. Трохи далі — на високому лівому березі Сейму — перлина архітектури періоду класицизму палац Розумовського. Шкода, що це єдине творіння в Україні Чарльза Камерона так повільно реставрується.
А ось на території мальовничого парку — будинок генерального судді Василя Кочубея, де нині зберігаються експонати. Директор Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталя Реброва вважає, що в цій старовинній будівлі спочатку було приміщення генерального суду, у підвалах якого навіть збереглася катівня. Туристи, любителі гострих відчуттів, можуть уявити в підземеллі з крюками, які страхіття чекали на винуватців! Проте, за версією інших дослідників, у підвалі, як у великому холодильнику, тримали бочки з вином та пивом, продукти. Хоча сходинки до рукотворного холодного підземелля і справді небезпечні. І нерідко саме під ними батуринці можуть знайти якийсь... безцінний скарб. Звісно, історії. Наприклад, у 60-х роках минулого століття фрагмент пам’ятника Кирилу Розумовському виявили на місці сходинок однієї корчми, в якій свого часу ще зупинявся Тарас Шевченко. А найціннішою знахідкою Наталя Реброва вважає мідну іконку Божої матері (робота майстрів Києво-Печерської лаври датується кінцем ХVІІ століття) на скелеті обезглавленої жінки, яка стала жертвою російського війська під час штурму Батурина у 1708 році.
Усі експонати, як і сам музей, — безцінні. Бо доповнювали і змінювали славетну історію, яку століттями замовчували і яку ми й досі не навчилися поважати. Працівники музею згадують, як за радянських часів під час екскурсій, котрі неодмінно відвідували працівники КДБ, про Мазепу можна було згадувати одним реченням як про зрадника.
Місцеві краєзнавці, серед яких, зокрема, і Володимир Задко, стверджують, що заснування Батурина відсунуто майже на тисячоліття (щоправда, на той час Батурин мав зовсім іншу назву): копаючи у центрі колишньої фортеці, археологи наштовхнулися на оборонний частокіл городища часів Київської Русі — ще тисячі невідомих сторінок минулого...
