Проіснувавши ледь півроку, комунальне видання вже опинилося на межі банкрутства
Комунальна преса для органів самоврядування на Херсонщині, наче валіза без ручки: викинути ніби шкода, а нести важко. Грошей на утримання ЗМІ в скарбничках громад немає, але із співзасновників газет місцеві ради не виходять, ба — навіть бездумно створюють нові видання без будь-якої нагальної потреби. От і Херсонська обласна рада торік заснувала своє видання «Наддніпрянська правда плюс», надавши редакції статус комунального підприємства. І тепер обходиться з ним, як зла мачуха з голодним сиротою.
Перший номер тижневика вийшов п’ятитисячним накладом у листопаді 2013-го. А на 2014-й він уже зібрав майже дві тисячі передплатників, що досить добре для геть не розкрученої газети регіонального рівня на початковій стадії її існування. На гроші від передплати редакція видавала зарплату своїм працівникам, оплачувала папір та типографські послуги, чесно виконуючи соціальне замовлення свого засновника. Та засновник про комунальне підприємство «Наддніпрянська правда плюс» геть забув: із 210 тисяч гривень, передбачених у бюджеті на його фінансування у нинішньому році, редакція не отримала ні копійки. Задля економії обсяг видання скоротився вшестеро: з 24 до мізерних 4 сторінок, а далі й зарплату журналістам не буде чим платити.— Говорити про майбутнє тижневика просто ні з ким: голова облради регіонал Віктор Пелих подав у відставку, депутатам та новому керівництву облдержадміністрації тема не цікава взагалі. Таке враження, що про нас просто забули і щосили намагаються не згадувати. А ми ледь животіємо: весь редакційний колектив із семи осіб тісниться в одній невеличкій кімнатчині у колишній будівлі облвиконкому — про дотримання будь-яких санітарних норм навіть не йдеться. Ще торік обіцяли виділити з бюджету на оргтехніку сорок тисяч гривень. Але Держказначейство платіж тоді заблокувало, і старі принтери та комп’ютери для набору текстів, верстки й макетування газетних номерів я випросив «під чесне слово» у трьох своїх друзів-підприємців. У таких умовах можна проіснувати ще місяць-два, а далі — гаплик. То, може, облрада не мучила б людей, а чесно зізналася, що в існуванні свого друкованого органа не зацікавлена і має намір його закрити. Нам було б легше: принаймні, розпрощалися б з останніми надіями, визначилися б на перспективу і розійшлися шукати нову роботу, — каже редактор газети Олег Грушко.
Хоч як парадоксально, газетам райрад та райдержадміністрацій у сільських районах Херсонщини виживати навіть легше. На віддалений район, як правило, є тільки одна газета, і всю комерційну рекламу несуть саме до її редакції — інших варіантів просто немає. Тоді як в обласному центрі — з десяток видань, орієнтованих на читацьку аудиторію регіону, де більше професійних журналістів та більший тираж. Видання обласної ради з ними за рекламу гідно конкурувати не може, сподіваючись на фінансову підтримку засновника. Проте засновник про свою валізу вже й знати не хоче. Але тоді навіщо було починати справу, щоб потім кидати її на самісінькому початку шляху?
