— Володимире Юрійовичу, ви працюєте у Верховній Раді в Комітеті з питань правоохоронної діяльності, однак велику увагу й у минулому, й у поточному скликанні приділяєте питанням освіти і науки. Зокрема, це видно з ваших законодавчих ініціатив, пропозицій до законопроєктів, з роботи в окрузі. Дається взнаки багаторічна робота в системі?
— Маю тверде переконання, що у складних умовах, а наша галузь освіти перебуває саме в таких умовах, усі, хто може долучатися, має досвід і можливості, повинен сприяти покращенню ситуації. Нема потреби говорити про важливість якісної освіти для окремої людини, для нації — це доведений факт, освіта є і стратегічним, і оборонним інструментом держави, адже в процесі отримання знань відбувається формування здатності мислити критично, раціонально, приймати обґрунтовані рішення.
Одна зі складових освіти — виховання, що формує такі цінності, як патріотизм, гідність, чесність і є одним із компонентів формули нової української школи. Системою освіти запроваджено нову багатокомпонентну і багатовекторну стратегію національно-патріотичного виховання як стрижневу. Патріотичне виховання — одне з головних завдань не лише в умовах боротьби з ворогом, в умовах війни, а й у мирний час. Значення цієї компоненти навчально-виховного процесу гостро відчувається сьогодні, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави. А тому дотичність до освіти й виховання дітей і молоді, всебічна допомога, підтримка — безпосередня чи опосередкована — це завдання всього нашого суспільства, і моє в тому числі.
Шкільна дисципліна «Захист України» частково вирішує проблему, але потрібно щось нове, креативне й водночас класичне. В цьому контексті важливим інструментом є застосування досвіду ветеранів, людей, які були учасниками Революції Гідності. Можливість долучати наших героїчних співвітчизників навіть без педагогічної освіти в навчально-
виховний процес ми передбачили змінами до законодавства.
— Рейтинги засвідчують негативні тенденції в освіті, так звані «освітні втрати»? Яка ваша думка щодо рейтингів, досліджень, критики на адресу педагогів?
— Загальне падіння рівня підготовки — це факт. За це українське вчительство постійно «кошмарять», досліджуючи, аналізуючи, узагальнюючи його роботу. Але чи все залежить від вчителя? Більшість здобувачів не має мотивації отримати якісну освіту, бо в українських умовах її наявність не гарантує успіху в житті. Проблемою є низька мотивація обох учасників навчального процесу.
Вчителя постійно спонукають до фахового вдосконалення: потрібні нові компетентності, нова ідентичність, генерація свіжих ідей, аби вмотивувати учнів. Він перенавантажений, загнаний системою, програмами, реформами, відповідальністю за життя і здоров’я дітей в умовах війни і при цьому отримує мізер за свою роботу. Зарплати наших освітян не просто дисбалансують з навантаженням, вони є дискримінаційними в порівнянні з фінансовим забезпеченням колег у європейських країнах. Держава запроваджує багато сучасних підходів, ідей в системі освіти, але обходить увагою педагога, який має бути пошанований і фінансово забезпечений настільки, щоб у нього було бажання працювати творчо, мати час на самоосвіту. Є народна мудрість про коня, якого можна силою дотягти до води, але змусити пити його неможливо. Кількість вакансій у закладах освіти та перспектива звільнення в найближчі роки величезної маси вчителів, не дай Боже, крах системи, змусить державу платити гідно. А поки що ми швидкими кроками рухаємося до ситуації, коли, говорячи образно, «коня на водопій вести буде нікому». А проблем усього дві: мотивувати учнів здобувати якісну освіту і мотивувати педагогів її надавати.
— Ваш погляд на реформування післядипломної освіти?
— Зміни були потрібні, однозначно. Виходячи з викликів сьогодення, ринкових трансформацій, виникла потреба зорієнтувати післядипломну освіту в русло інноваційної спрямованості. Стереотипи і шаблони в системі підготовки й підвищенні кваліфікації себе вичерпали. Якщо декілька десятиліть тому вчителю було достатньо базових академічних знань для забезпечення якісних знань учнів, традиційні, перевірені часом методи навчання і виховання себе виправдовували, то в сьогоднішній системі освіти педагог — це суб’єкт інноваційної професійної діяльності, який має бути креативним, динамічним, «цифровізованим», конкурентоспроможним... Післядипломна освіта має цьому сприяти, а отже, для цієї освіти мають бути притаманні й динаміка, й креативність, й конкурентоспроможність, адже на ринку з’явилися громадські організації, фізичні особи-підприємці. У прийнятому нами Законі «Про освіту» закладена свобода вибору вчителями шляхів підвищення кваліфікації, природно, з’явилися провайдери, які спеціалізуються на підвищенні педагогічної кваліфікації. Слід зазначити, що комунальні заклади післядипломної освіти кардинально реформувалися останнім часом. Покоління, якому складно сприймати нові форми й методи навчання, відходить. Приходять фахівці, які комфортно почуваються у цифровому середовищі.
Хотів би впродовж теми післядипломної освіти наголосити на актуальності освіти дорослих. Україна — одна з небагатьох країн Європи, де немає відповідного законодавства. Натомість тисячі тих, хто через війну втратив роботу, потребують перекваліфікації, щоб працевлаштуватися.
У 2023 році ми прийняли за основу проєкт закону України про освіту дорослих (реєстр. № 7039), у якому, на погляд колег, є норми, котрі потребують доопрацювання. Документ на стадії підготовки до другого читання. У законопроєкті враховано рекомендації Європейського Союзу з питань розвитку освіти впродовж життя та освіти дорослих, а також вітчизняний досвід. Прийняття цього закону — перший крок до формування якісної системи освіти для дорослих, створення умов для ефективної співпраці та реалізації права осіб на безперервне навчання.
На думку президента Національної академії педагогічних наук Василя Кременя, а фахівці НАПН України активно долучалися до розробки законо-проєкту, цей закон важливо прийняти найближчим часом, адже в сучасному мінливому світі, де швидко з’являються нові знання, людина повинна навчатися протягом життя, а Україна наразі дає для цього мало можливостей.
— Щодо професійних інновацій. Провідною ланкою інноваційного розвитку не лише галузі освіти, а й країни в цілому має бути наука, це — аксіома. Ви часто в своїх публічних виступах говорите про недофінансування української науки. В цьому контексті як забезпечити всі ті речі в освіті, шкільній, професійній, післядипломній, за неналежної фінансової підтримки наукових установ?
— Це проблема. Дуже складно, сподіваюся, що з подальшою імплементацією європейських норм ми до цього прийдемо і вирівняємо ситуацію. Адже вже дійшло до того, що в нас науку називають декоративним атрибутом держави... Сумно. Проте є надія, що перші особи держави усвідомлюють роль науки, адже неодноразово звучали публічні заяви про те, що розвиток науки і освіти є одним із головних пріоритетів держави в післявоєнному відновленні України. Я дуже втішений цими словами, аби ж так і було.
Освіта без науки — це профанація, ми будемо деградувати, саме деградувати. Нагадую, що в 1992 році наша українська освітня система стартувала разом з Національною академією педагогічних наук України (НАПН України). А як по-іншому. Це нерозривні речі. Все те, що ми запроваджуємо в межах реформи освіти: НУШ, інклюзія, інноватика, цифровізація, психологічний супровід освіти — це європейський науково-освітній фонд. Підкреслюю: науково-освітній! Саме Національна академія педагогічних наук відіграє провідну роль у забезпеченні розвитку національної системи освіти, займається фундаментальними і прикладними дослідженнями з проблем освіти, педагогіки та психології, проєктуванням та реалізацією інноваційних технологій організації освітнього процесу в умовах цифрового суспільства, акумулює кращий вітчизняний та зарубіжний досвід. І потрібно віддати належне керівному складу Академії, особисто Василю Григоровичу Кременю, який не лише в цей складний для української освіти період, а й упродовж багаторічної роботи в системі задавав параметри прогресу в освіті, науці, культурі. Та замість належного поціновування праці науковців, розуміння її важливості, належної фінансової підтримки час від часу порушується питання реорганізації цієї важливої наукової інституції, дехто вважає її анахронізмом, фінансування відбувається за залишковим принципом. Щорічно потрібно щось доводити, обґрунтовувати, обстоювати в проєкті держбюджету, навіть ті незначні суми, які уряд закладає для науковців.
У післявоєнний період проблем в освітньому просторі однозначно побільшає. Пошуки шляхів їх вирішення, сприяння подальшій інтеграції української освіти і педагогіки в європейський дослідницький простір — це завдання українських науковців. І реформа в тому вигляді, в якому вона пропонується, не забезпечить виконання цього завдання. Держава повинна більше приділяти уваги науці та освіті, а запроваджувати «утруску» й «усушку» і називати це реформою ну якось уже несучасно, непереконливо...
— Щодо реформ. Систему вищої освіти теж не оминула, як ви зазначили, «усушка» — укрупнення закладів вищої освіти (ЗВО). Це про якість вищої освіти чи про якісь інші речі?
— У нас мета завжди правильна. І в концепцію укрупнення очевидно закладалась якась дуже прагматична мета. Як буде на практиці? Побачимо. Зараз реформу можна назвати в’ялоплинним процесом із застосуванням усіх можливих публічно-комунікативних заходів з боку тих закладів, які прагнуть стати базою для об’єднання. Рано чи пізно адміністративними методами це буде зроблено, а хотілося б уже нарешті по-іншому: демократично, раціонально, по справедливості, без стресів для викладацьких і студентських колективів.
Хочу сказати, що в Україні не може бути дуже мало закладів вищої освіти, як в європейських країнах, бо реформа — це саме імплементація європейського досвіду. В нас специфіка інша, традиції, соціальні запити і значення таких закладів для регіонів, міст, у яких вони розташовані. Вищі школи в Україні, якщо заглибитись в історію їх заснування і подальшого розвитку, це містоутворюючі осередки суспільного життя, наявність яких сприяла укрупненню, розростанню невеликих міст — таких, як Ніжин, Глухів, Острог та інші. Заклади вищої освіти, як правило, дуже значимі для регіону, де вони функціонують. Так, у Житомирі, на моїй Батьківщині, є три ЗВО, які знають усі, навіть ті, хто ніколи там не навчався. Це були три потужні й поважні різнопрофільні ЗВО — технічний, аграрний і педагогічний, які задовольняли нагальні потреби регіону в кадрах і ніколи не конкурували між собою. Але внаслідок обставин вони адаптувалися до ринку, змінили специфіку, назви, стали більш «універсальними» в пропозиціях спеціальностей. У зв’язку з цим, очевидно, міністерство вважає за доцільне їх об’єднати. Якби мова йшла про низьку економічну і академічну спроможність, тоді зрозуміло. У випадку Житомира це повноцінні, активні, з великим потен-ціалом ЗВО. І як тут бути?
МОН України заявляє, що ми маємо вийти з війни з кращою мережею закладів вищої освіти, ніж та, що була до її початку. І водночас наголошує, що зменшення їх кількості не є самоціллю, і що це не про якусь економію коштів, а про створення спроможних спільнот, які мають певну вагу, можливість інвестувати в наукову інфраструктуру. Не можна з цим не погодитись. Але, у випадку житомирських університетів, тут усі фактори присутні — спроможні, поважні, лабільні в плані ринкових викликів, мають налагоджену міжнародну співпрацю. То, може, не потрібно нічого ламати, нехай працюють?
На мій погляд, слід більше уваги приділити відтоку кадрів, а особливо відтоку молоді, проблемам працевлаштування, першого робочого місця, квотам. Це першочергові питання, котрі, як на мене, залишаються поза реформою. На початку року народні депутати отримали матеріали з результатами аудиту Рахункової палати. В них ідеться про недостатню підготовку і несистемність процесу реформування мережі закладів вищої освіти та рекомендацію Кабінетові Міністрів України і МОН розробити гнучкі та зрозумілі кроки для ефективного реформування мережі ЗВО, які б задовольнили інтереси всіх учасників процесу та мали б позитивний вплив на конкурентоспроможність української вищої освіти, в тому числі й на міжнародному ринку.
Інтерв’ю підготувала пресслужба народного депутата.
