1. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки»;

2. Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті»;

3. Закон України «Про вшанування перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945»;

4. Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Ці закони задали діапазон декомунізаційних процесів в Україні й стали підґрунтям для наступного процесу — деколонізації.

«Україна врешті вирішила позбутися тоталітарної спадщини, тисяч ідолів злочинного режиму, десятків тисяч їхніх імен на наших мапах, відкрити секретні архіви КДБ, визнати всіх, тих завдяки кому стала вільною. Україна почала змінюватися», — поділився спогадами народний депутат України, тодішній очільник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Як змінився публічний простір за ці роки, як декомунізаційні закони вплинули на українське суспільство, який вплив мала російська агресія 2014 року на ухвалення декомунізаційного законодавства — про ці та інші питання поспілкувались у пресцентрі Музею Майдану на тематичній зустрічі «Декомунізація: як чотири закони змінили суспільство за 10 років».

Подія об’єднала на своїй платформі народних депутатів України Володимира В’ятровича та Соломію Бобровську, голову Українського інституту національної пам’яті у 2019-2024 роках 
Антона Дробовича, публіциста й радника голови Українського інституту національної пам’яті з 2015 року Олександра Зінченка, директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрія Когута, співробітника Відділу аналізу та оцінки тоталітарних режимів та імперської політики Українського інституту національної пам’яті Богдана Короленка та начальницю Другого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті Марію Тахтаулову.

Розпочали розмову зі згадки, що втілення декомунізаційних законів супроводжувалось різними дискусіями. Але попри все впродовж десяти років після їх ухвалення в Україні значно змінились як публічний простір так і оцінки минулого: українці «викинули Леніна» зі своїх вулиць та голів.

«Мені страшенно подобається, що сталось за останній час, наприклад, зі Сталіним чи Леніним. Ми бачимо, що в 2012 році загалом 62 відсотки українців негативно ставились до Сталіна. В принципі, це непогано, але ми бачимо, що зараз таких людей 84 відсотки. До Леніна зараз негативно ставляться 78 відсотків, а було — 59 відсотків. Тобто ми і в цьому конкретному випадку маємо консолідацію», — сказав історик Олександр Зінченко, ілюструючи свої слова соціологічним дослідженням групи «Рейтинг».

Ця лінія простежується і в інших питаннях: зокрема, про розпад Радянського Союзу у 2010 році не жалкували 36 відсотків українців, після 2022 року тих, хто відповів, що не жалкує про розпад СРСР, стало 87 відсотків. Водночас в росії 63 відсотки досі шкодують про розпад Радянського Союзу (дані опитування «Левада-Центр»). Зріс в українському суспільстві і показник щодо підтримки визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України.

«Ця робота не була марною. Ми справді зробили багато. І якщо гово-рити з кінця, я вважаю, це була одна з найуспішніших операцій підготовки до війни, — наголосив член Комітету 
з питань гуманітарної та інформацій-ної політики Володимир В’ятрович. — Я впевнений, що якраз ці процеси зміцнення національної ідентичності, всі ті речі, які відбувались в Україні після Євромайдану, — це той ікс-фактор, якого не врахував путін у 2022 році, починаючи повномасштабне вторгнення».

Народний депутат нагадав, що до ухвалення декомунізаційних законів процес декомунізації уже рік, по суті, тривав, і самe суспільство дало «декомунізаційну хвилю», хоч і зберігався певний спротив. Так, наприклад, місто Кіровоград, за словами Володимира В’ятровича, вдалось перейменувати лише завдяки тому, що на місцях були люди, на яких «можна було спертися».

Членкиня Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Соломія Бобровська розповіла про досвід перейменування в Одесі проспекту Маршала Жукова у 2016 році на проспект Небесної Сотні, міста Іллічівськ на Чорноморськ та інших топонімів. На думку політикині, особлива увага в контексті деколонізації має бути надана південним та східним областям України.

«Лідером з неперейменованих вулиць, крім даних по Криму, Донецькій та Луганській областях, залишились Запорізька область — 1001 назва, Харківщина — 306 вулиць, Одещина — 228. Що цікаво: якщо ми подивимось сьогодні на карту фронту, то активні дії сьогодні готуються на Запоріжжі і на Харківщині. Ось це місце вразливості, яке ми завжди не-
дооцінюємо», — сказала народна депутатка.

Також учасники зустрічі наголосили, що відкриття архівів дало значний поштовх для розвитку історичної літератури та загалом до осмислення своєї історії. «Для мене особисто найбільш правильним та потрібним був закон про доступ до архівів репресивних органів, тому що саме в цих архівах можна знайти правду і щеплення від тоталітаризму. Через спонукання до дискусій про назви вулиць, про те, хто такий Ленін, Покровський, Чубар, українське суспільство подивилось на історію свого перебування в тоталітарній імперії. І коли у 2022 році ми побачили такі знайомі кадри з Бучі, знайомі з фотографій Вінера-Бергера, де зображені заморені і вбиті люди в Харкові, то в думках з’явилась паралель: коли приходить росія — у нас голод, смерть і руйнування», — зазначила представниця УІНП Марія Тахтаулова.

Голова Українського інституту національної пам’яті у 2019-2024 роках Антон Дробович підкреслив, що декомунізаційні закони вписались у канву євроінтеграції: «Найважливіше завдання було виконано. Був діалог. Люди в громадах відчули, що від них щось залежить, що вони на щось впливають... Ця якість роботи, до речі, закладена в Законі про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та в Законі про засудження російської імперської політики. Коли громада є відправною точкою, коли громада зобов’язується провести громадські слухання, обговорення тощо. Тому ці закони виконують ключовий принцип Європейського Союзу — принцип субсидіарності. Це відповідає не лише духу Європейського Союзу, а й загальній логіці децентралізації».

Завдяки декомунізаційному законодавству вдалось перейменувати приблизно 1000 населених пунктів, 25 адміністративних районів, 27 районів у містах; зросла стійкість суспільства до впливу російської пропаганди та історичних маніпуляцій, підвищився рівень зацікавленості українців власною історією.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.