Нещодавно відзначали 150-річний ювілей залізничних військ України. Чим нині займається цей підрозділ, в інтерв’ю «Голосу України» розповідає його командувач Микола МАЛЬКОВ.

— Миколо Івановичу, очолювана вами служба за змістом військова, а за формою начебто не зовсім: вона підпорядкована цивільному Міністерству інфраструктури. Зміна вивіски не вплинула негативно на її боєздатність?

— Жодного конфлікту між змістом і формою немає. Навпаки, дах цивільного відомства вберіг залізничні війська від ліквідації. Була така ініціатива — скоротити нас як специфічний підрозділ Збройних сил. Спасибі, тодішній міністр транспорту Георгій Кирпа наполіг, аби залізничні війська залишилися, але в новому статусі... Ми органічно вписалися у цивільну структуру, не розриваючи зв’язків з Генштабом ЗС. Понад те, наші повноваження стали ще ширші. Якщо раніше залізничні війська призначалися для технічного прикриття і відбудови тільки залізниць, то нині Державна спеціальна служба транспорту виконує завдання із забезпечення сталого функціонування національної транспортної системи країни в цілому. Маю на увазі об’єкти Укрзалізниці, Укравтодору, Укрморрічфлоту, Державіаадміністрації. І все це поєднуємо з програмою бойової підготовки, участю в комплексі командно-штабних навчань, на яких щоразу доводимо свою незмінно високу боєздатність.

Торік, наприклад, на Дніпропетровщині відбулися наймасштабніші за останні чотирнадцять років тактичні військові навчання «Перспектива-2012». У їх рамках особовий склад 194-го понтонно-мостового загону Держспецтрансслужби блискуче виконав складне завдання — спорудження наплавного залізничного моста. Навіть звиклі до всього за довгі роки служби мої колеги-генерали не втрималися від захоплення, коли мостом проїхав ешелон, завантажений бойовими машинами десанту та бронетранспортерами, і колона автомобілів. Мені було дуже приємно від цих схвальних оцінок колег та двох міністрів — оборони й інфраструктури.

Отож доповідаю по-військовому чітко: і за формою, і за змістом ми здатні в повному обсязі вирішувати покладені на нас завдання в системі національної і воєнної безпеки.

— Очевидно, для Держспецтрансслужби успішна участь у військових навчаннях не єдина нагода довести, що структура цивільного відомства «тримає порох сухим». Розмінування смертоносних «сюрпризів» часів Другої світової — це не імітація воєнних дій, не кіношна реконструкція історичних подій, а конкретна небезпека в конкретних бойових обставинах...

— Сапери — окрема гордість нашої служби. Вони, розміновуючи залізничні шляхи, ризикують життям по-справжньому, без вигаданих кінотрюків. Уявіть собі: мирний час, рідна земля, вбережена, слава Господу, від воєнних конфліктів, що спалахують навіть на теренах колишнього СРСР, не кажучи вже про далекі кутки планети; вдома чекають родини... І все це може бути перекреслене вибухом. Та наші бійці змушені «йти на війну за мирним призовом» заради безпеки інших. На прилеглих до залізниці територіях ще чимало небезпечних «скарбів», прихованих з часів останньої війни.

Для їх знешкодження створено мобільні групи розмінування: на їх рахунку зачищені від вибухонебезпечних боєприпасів території Одеської, Львівської, Південно-Західної залізниць. Знаєте, якби наші сапери залишали після кожного знешкодженого снаряда зарубки, як це роблять снайпери, то для такого «трудового звіту» не вистачило б місця на найдовших ручках металошукачів.

Позаторік, для прикладу, на станції Зелений Гай Одеської залізниці виявили майже 600 снарядів і мін (у тротиловому еквіваленті це понад 5 тонн) німецького маркування. Щодня біля цих активних боєприпасів проїжджали тисячі пасажирів, не підозрюючи, що будь-якої миті їхній маршрут може пролягти на небеса... Завдяки мужності, філігранній майстерності саперів Держспецтрансслужби та придбаному нами європейському обладнанню тепер можна подорожувати в цьому напрямку без ризику для життя. Небезпечну знахідку наші фахівці ліквідували і минулого року: поблизу станції Верба на Рівненщині — за кілька метрів від колії — сапери виявили майже 300 снарядів, зона ураження від вибуху яких становила майже півкілометра. Всього торік ми знешкодили 700 вибухонебезпечних предметів. Відзначилися ми й нинішнього літа. Можна ставити вже 610 «зарубок». Остання операція розгорнулася на Харківщині, неподалік залізничної колії в селі Пролетарка. Тільки за два дні сапери знайшли та дістали з двометрової глибини тонну вибухівки...

Одне слово, якщо раніше хтось іронізував на тему: «з ким збирається воювати цивільне міністерство, обзавівшись військами», то тепер може одержати чітку відповідь: ми воюємо за життя і спокій людей. Воюємо часто в бойових умовах: недаремно тим, хто знешкоджує вибухівку, присвоюють статус учасника бойових дій, а військовослужбовців — полковника Ігоря Курбатова і майора Сергія Білевича торік нагородили орденами «За заслуги». Медалі «За військову службу Україні» також удостоївся старший сержант служби за контрактом Андрій Бондаренко.

Згадаю побіжно про ще одні, майже фронтові умови. Щодня дорогами України провозять 80 небезпечних і особливо небезпечних вантажів. Це також причина для нашої пильності. Ми виконуємо роль такого собі МНС на транспорті. Якщо якась нештатна ситуація — на кшталт техногенної аварії поблизу села Ожидів на Львівщині, — аварійно-рятувальні підрозділи працюють безпосередньо в епіцентрі катастрофи.

— Один із офіцерів, який служить у вас за контрактом, зізнався, що до такого рішення, крім усього іншого, його підштовхнула надія одержати квартиру. Каже, що саме в Держспецтрансслужбі це не така вже й «екзотика»: будують багато, і квартирна черга просувається не черепахою, а експресом.

— Правду сказав. Хоча про експрес трохи перебільшив. Ми хотіли б досягти такого темпу, але поки що рухаємось, якщо вже вживати залізничну термінологію, зі швидкістю пасажирського потяга. Головне, їдемо впевнено до кінцевої зупинки — подолання квартирної черги у всіх гарнізонах нашої служби.

Коли вісім років тому ми пішли з Міноборони, зрозуміли, що виживати як окремій структурі доведеться самим: ніхто нам квартир на тарілочці з ключами не підноситиме. А що означає мати свій дах над головою, я добре знаю за понад сорок років служби. Безквартирний офіцер насамперед сушитиме собі голову, як і де йому жити, куди забрати родину, а військові обов’язки — хочеш-не-хочеш — відходять на задній план. Тому житло — це не просто певна кількість квадратних метрів, а й додатковий стимул до сумлінної служби.

І ми попри всі фінансові кризи почали працювати над втіленням житлової програми. За неповних вісім років наші військовики власними силами побудували та реконструювали 15 житлових об’єктів: у тих містах, де розташовані підрозділи Держспецтрансслужби. Все, що могли перебудувати, вже здали. 99 відсотків завдань виконуємо власними силами, а це значно здешевлює вартість квадратного метра. Наприклад, ми вклали у цих 15 об’єктів 43,5 мільйона гривень, а зекономили 55 мільйонів. Понад 50 відсотків офіцерів, прапорщиків і контрактників уже одержали соціальне житло — квартири європейського типу. До речі, будинки, перекроєні нами з колишніх казарм у Чернігові та Конотопі, вважаються найкращими в місті. Квартири просторі, в кожній гардеробна кімната, індивідуальне опалення, склопакети. А в Харкові кілька років тому після реконструкції будівлі штабу на житловий дім у нас взагалі не залишалося жодного безквартирного. Такого в інших військах навіть уявити собі не можуть! Так було доти, щоправда, доки не зголосилося до нас поповнення. Справді, чому б не іти служити в залізничні війська, не укладати контракти?

Плани у нас ще грандіозніші. «Підтягнути» Київський гарнізон: для цього на території нашої частини пропонуємо взагалі спорудити багатоквартирний будинок для силовиків з усіх відомств. Продовжити роботу в регіонах. Тобто вийти на швидкість експреса і забезпечити житлом усіх наших військовослужбовців. Чому б ні? Знаєте, я переконаний: будь-яку справу можна вирішити. Якщо, звісно, ти хочеш це робити.

Розмовляла Людмила КОХАНЕЦЬ.

Фото прес-служби ДССТ.

Із досьє редакції

Генерал-лейтенант Микола Мальков народився в місті Тобольську Тюменської області. Закінчив Тюменське вище військово-інженерне командне училище, Військово-інженерну академію, Академію Збройних Сил України. Понад сорок років віддав військовій справі. З вересня 2004 року — голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (ДССТ). Нагороджений кількома орденами, іменною вогнепальною зброєю, відзнакою Міноборони «Знак пошани». Кандидат військових наук. Почесний залізничник. Заслужений будівельник України.

Довідково

Наплавний залізничний міст — унікальний транспортний засіб, що забезпечує переправу через водні перешкоди залізничного рухомого складу та автомобільної техніки як у мостовому варіанті, так і в поромному. Він використовується не лише в інтересах оборони, а й у мирний час: під час будівництва позакласних і великих мостів та під час ліквідації наслідків техногенних і природних катастроф. До речі, 194-й понтонно-мостовий загін брав участь у подоланні лиха, заподіяного західним областям України повінню 2010 року.