Перше, що зробив колишній керівник міської станції «Швидкої допомоги» Станіслав Сінченко після затвердження на посаду заступника начальника управління охорони здоров’я, — це попросився за сумісництвом працювати... рядовим лікарем тієї ж служби «103». І тепер із понеділка по п’ятницю Станіслав Миколайович виконує обов’язки муніципального службовця високого рангу, а суботнім ранком одягає білий халат, сідає в машину з червоним хрестом і їде на екстрені виклики у складі кардіологічної бригади номер два.— Лікар — це на все життя. У службі «103» починав із фельдшера, сюди ж після закінчення медичного вузу повернувся у 1998-му, пройшов тут усі щаблі кар’єри. Але, хоч як дивно, керуючи станцією «Швидкої допомоги», я менше почувався лікарем, ніж тепер. Весь час відбирала організація тендерів, господарчі, бухгалтерські та кадрові справи, спілкування з перевіряльниками — годі було й думати, щоб колись самому виїхати на виклик, бо рутина просто засмоктувала. Нині в управлінні роботи також вистачає, але можу собі дозволити в суботу вийти на чергування і відчути, в чому моє справжнє покликання, — розмірковує Станіслав Сінченко. — Та й гроші, які платять лікареві, також не зайві: перейшовши до управління охорони здоров’я, втратив у зарплаті майже вдвічі, а родину ж годувати треба. От і маю дозволений законом приробіток, який до того ж і душу заспокоює — відчуваєш, що зміг допомогти людині сьогодні і зараз.
