Коли мене в дитинстві дорослі запитували, ким я хочу стати в майбутньому, я впевнено відповідала: «Мамою!» Тоді мені чомусь здавалося, що це професія, причому найкраща у світі, хоча й дуже непроста. Моя матуся завжди «виконувала свою роботу» на відмінно!
Дитячі роки згадую із ностальгією. На щастя, я не ходила до дитсадка, оскільки в мами була змога няньчитися зі мною весь день. Які ж то були прекрасні безтурботні часи! Ми з матусею були найкращими подругами і завжди все робили разом. Прокинемося вранці, поснідаємо і йдемо гуляти у парк. Мама всядеться на зелену м’якеньку травичку і давай пускати мильні бульбашки. А я все намагаюся спіймати їх та сховати у свою маленьку долоньку. Тоді я ніяк не могла збагнути, чому бульбашки лускають, а мама садовила мене до себе на коліна і пояснювала: «Донечко, деякі речі красиві лише тоді, коли ними просто милуєшся, а як схочеш забрати собі, річ одразу втрачає всю красу». Для мене малої тоді це було не дуже зрозуміло, але мама навчила мене бачити прекрасне та дбайливо ставитися до природи.
Влітку, коли ми з нею на тиждень-другий приїжджали до бабусі у село, починалася справжня казка. Щоранку босими ноженятами виходила на дерев’яний ганок, солодко потягалася й чимдуж летіла у садок до мами, де вона дрімала на розкладачці. Яке ж то було щастя: бігти по зеленій вологій від ранкової роси травичці по бабусиному садку — і відразу в обійми до мами. «Люба моя донечко!» — примовляла вона, ніжно притискала до себе і шепотіла на вушко: «Цінуй кожну хвилину дитинства — воно ніколи не повториться! А ти у мене ще така крихітка для дорослого життя...»
Моє дитинство давно минуло, лишились чарівні спогади і десяток фотографій, які дуже любить передивлятися матуся. Вона бере до рук альбом, і її губи розпливаються в усмішці. Роздивляюся мамине обличчя уважніше: вона ще молода, у неї гарне руде волосся, невеликий носик з горбинкою і найкрасивіші в світі очі. Вони змінюють колір залежно від настрою. Коли я її радую — вони блакитні-блакитні, немов небо, а коли ненароком засмучу — стають сірими, і в погляді з’являється ледь помітна, але добре відчутна для мене гіркота...
Я щиро вдячна своїй матусі за все: за подароване життя, щасливе дитинство, безмежну турботу і просто за те, що вона — моя мама! Я давно вже знаю, що бути мамою — це не професія, але впевнена: щоб стати хорошою мамою, необхіден справжній талант і постійна робота над собою, яка потребує чимало зусиль, умінь та терпіння!
Фото з родинного альбому автора.
